Схилимо голови. Марив горами і сноубордом, поліг на Донеччині

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Миколу Полюляка, який у цивільному житті мав статус одного з найкращих інструкторів зі сноубордингу в Україні, з перших днів війни вступив до лав ЗСУ і поліг 38-річним рівно три роки тому, 10 травня 2022-го, на Маріупольському напрямі.

Життєвий шлях

Микола Полюляк народився 15 серпня 1983 року в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Микола здобув освіту в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича й був фізиком за фахом. Працював на посаді керівника цеху в рідному місті, на підприємстві в Івано-Франківську, а згодом в ІТ-сфері у Хмельницькому.

Слід у спорті

Хобі й покликанням Полюляка був сноубординг, якому він навчив багатьох людей. Чоловік був інструктором у гірськолижному комплексі в Драгобраті.

«Із дитинства Коля захоплювався лижами, потім почав займатися сноубордингом. Він якось поїхав на роботу за кордон, щоб заробити на свій перший сноуборд. Микола активно тренувався, пройшов курси й згодом поїхав вже як тренер на гірськолижний курорт «Буковель» і з того часу кожної зими працював у горах. Він просто любив гори і любив кататися там», - розповів двохрідний брат Миколи Олесь Навроцький.

На сторінці Миколи в соцмережах багато фотографій із засніжених гір. У одному із дописів він зазначив: «Гори - магніт. Драгобрат - у серці».

Олесь Навроцький згадує, що в дитинстві вони з Миколою проводили багато часу й у старшому віці постійно підтримували спілкування. «Для мене Коля - це старший брат. Я переймав у нього всі звички, слова, музику. Він навчив мене плавати, ловити рибу, кататися на велосипеді і сноуборді. Коля слухав рок-музику. Я пам'ятаю в деталях, коли він приніс касету гурту Metallica і сказав, що ми зараз будемо слухати дуже класну музику. Коли він її увімкнув, у мене мурашки по тілу побігли… Коля був дуже добрим, я ніколи не бачив і навіть не міг уявити, щоб він із кимось серйозно посварився чи побився. Він завжди посміхався, йшов до людей із чистим та відкритим серцем і відгукувався, коли друзі потребували його допомоги», - зауважив Олесь.

Бойовий досвід

Повномасштабна війна застала Миколу в горах. Він одразу поїхав додому в Кам'янець-Подільський і звернувся у військкомат. За кілька днів йому зателефонували, чоловік вирушив на навчання, а потім у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша - на Маріупольський напрямок.

На війні Микола мав позивний 103. Через те, що під час навчання на полігоні урятував життя побратиму. Полюляк не мав бойового досвіду, тому війна стала для нього новим викликом, який він гідно прийняв. У спілкуванні з братом він розповідав про жахливі обстріли й казав, що не знає, чи виживе.

Загибель

Олесь зауважив, що востаннє із Миколою спілкувався 9 травня 2022 року. Тоді він запитав, чи були в його підрозділі загиблі й поранені. Брат поділився, що поранені були, а от загиблих, на щастя, ні. Тоді Олесь трохи заспокоївся, але наступного дня, 10 травня, він дізнався, що життя брата обірвалося під час ворожого мінометного обстрілу на Маріупольському напрямку, в селі Павлівка Волноваського району на Донеччинів. Разом із ним тоді загинув доброволець із Кам'янця-Подільського Дмитро Сас. Їх поховали в один день у рідному місті.

У Миколи залишилися батьки та сестра.

Вшанування

Поховали Миколу Полюляка на Алеї Слави центрального цвинтара в місті Кам'янці-Подільському.

Посмертно Миколу нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.