Аморім – не Гаррі Поттер, але звільняти його зараз із МЮ навряд чи потрібно

Нещодавно, після програного «МанЮнайтед» матчу «Фулхему», головний тренер «червоних дияволів» Рубен Аморім в серцях зізнався, що навіть перемога в Лізі Європи не здатна для його команди врятувати цей сезон. І з цим важко не погодитись. Незважаючи на геройства манкуніанців у повторній грі чвертьфіналі ЛЄ проти «Ліона» та їхнього героїчного виходу до півфіналу цього турніру, все ж таки домінуюче враження від гри нинішньої команди - її оглушливі неуспіхи на внутрішній арені.

За шість турів до кінця поточного сезону найкраща команда в історії англійського футболу посідає лише 14 місце, маючи негативну різницю забитих та пропущених м'ячів. Навіть якщо врахувати, що в поєдинках АПЛ, що залишилися, підопічних Аморіма буде супроводжувати успіх (у що віриться насилу, або, точніше, не віриться взагалі), то навіть за такого розкладу «МЮ» вище 11-го місце в турнірній таблиці навряд чи підніметься.

І за фактом, яке б місце не посів «Манчестер Юнайтед» на фініші поточного сезону чемпіонату Англії, інакше, ніж провалом, цей фініш і не назвеш.

Крім того, що манкуніанці вилетіли з Кубка Ліги та Кубка Англії, в АПЛ вони теж встигли начудити. Начудити у поганому значенні цього слова. Цьогорічний «МЮ» вже встановив одразу кілька антирекордів. Якщо їх перераховувати, у вболівальників колись найкращого клубу Англії та одного з найкращих у світі можуть не витримати нерви. Тому згадаю лише про кілька таких «дивацтв», адже слів із пісні все одно не викинеш.

Цілковитий провал «МЮ» на старті сезону (у перших десяти поєдинках): гірше було лише в сезоні 1986/87. У пасиві команди на даний момент - 14 поразок. Більше було лише у сезоні 1973/74, коли «МЮ» понизився у класі (і таке бувало у його славній історії). У грудні 2024-го «червоні дияволи» програли шість матчів. Більше поразок за один місяць у них було дуже далекого 1930 року.

На цьому в частині антирекордів можна поставити крапку. Проте, все ж таки, дозволю собі додати, що в тому разі, якщо «МанЮнайтед» таки фінішує нижче за десяту позначку в таблиці, то це теж буде повторення невдачі сезону 1989/90. Також команда може погіршити свій антирекорд за кількістю набраних очок упродовж чемпіонату. Для цього їй потрібно набрати не більше 48 балів (зараз 38).

Так, Аморім має рацію: навіть перемога в Лізі Європи і, таким чином, вихід до основного раунду Ліги чемпіонів не врятують сезон «МЮ». Бо рятувати там уже нема чого.

***

Але як же так сталося, що один із найуспішніших футбольних проектів Англії останніх років тридцяти докотився до такого життя? Як правило, на складне питання важко знайти просту відповідь. Однак у цьому разі відповідь (чи відповіді) лежить на поверхні.

На мій погляд, не зовсім правильно шукати причини невдач колись головного клубу Манчестера й всієї Британії лише у спортивній складовій. Потрібно обов'язково дивитися і фінансовий аспект. А він, скажімо відверто, гнітючий.

Після того, як контрольний пакет акцій «Манчестер Юнайтед» придбав Джим Реткліфф, викупивши його у ненависної для всіх уболівальників команди родини Глейзерів, клуб тільки те й робить, що економить та урізає. А все тому, що лише за останні три роки збитки «МанЮнайтед» сягнули позначки в триста мільйонів фунтів стерлінгів. Глейзери за час свого правління перетворили процвітаючий клуб на машину з викачування грошей. І коли Реткліфф почав вникати все це, він і прозрів.

Звідти - масові скорочення працівників клубу (понад 250 осіб, серед яких клубна легенда - сер Алекс Фергюсон). За наявними даними, буде ще одне грандіозне скорочення персоналу в «МЮ». Клуб не «тягне» офіс у Лондоні, і цей «пункт» буде закритий.

Дійшло до того, що співробітники клубу вже не мають безкоштовного харчування на стадіоні. Як і безкоштовного проїзду на «Олд Трафорд». Та й сама легендарна арена потребує капітального ремонту.

Показовий у зв'язку з цим момент, коли після одного з матчів Аморім проводив прес-конференцію, і в цей час зі стелі почала капати вода. Вперше за багато років «МЮ» зіткнувся з проблемою заповнення арени на домашні матчі. І справа тут не лише у поганій грі команди, а й у суттєвому збільшенні ціни на квитки.

Зрозуміло, що за такої розрухи, і не тільки в головах, апріорі не може вестися мова про боротьбу за чемпіонський титул. Не до жиру зараз. І факт дуже скромної поведінки «МанЮнайтед» під час недавнього (зимового) трансферного вікна лише підтверджує те дно, до якого опустився колись процвітаючий клуб Британії.

Хоча і Реткліфф теж хороший. Попереднього наставника манкуніанців - Еріка тен Хага - було звільнено наприкінці осені минулого року. Звільнено після того, як з ним продовжили контракт. Це звільнення влетіло «МЮ» в копійку. В хорошу копійку: близько двадцяти мільйонів фунтів неустойки (якщо рахувати весь тренерський штаб). А щоб достроково вирвати Аморіма зі «Спортинга», клуб із Манчестера заплатив клубу з Лісабона ще одинадцять мільйонів фунтів. Плюс - нехила зарплата для португальського коуча та його тренерського штабу. Ось і рахуйте, скільки «МЮ» втратив на рівному місці, не маючи царя в голові.

***

Ну, а тепер про ту саму спортивну складову. Вона видима для абсолютної більшості, причому видима неозброєним поглядом, тому й викликає стільки гіркоти та бажання закидати камінням й команду, і її нинішній тренерський штаб.

Про те, наскільки в нинішньому «МЮ» все погано, мимохіть було згадано вище. Там, де йшлося про антирекорди «МЮ». Однак, якщо говорити об'єктивно, точніше, спробувати так говорити, що саме по собі заняття дуже складне, оскільки навряд чи вдасться уникнути емоційної складової, то тоді можна зробити простий висновок, що навряд чи Аморім міг врятувати нинішній сезон.

Перспективний португальський тренер прийшов у «МЮ» у розпал сезону. Після того, як стало очевидним, що тен Хаг не тягне. Ерік провалився у «МЮ». Провалився фактично на старті, коли вже після перших двох поразок відмовився від свого футболу - домінуючого, розгонистого та результативного. «МЮ» не стане «Аяксом», - вже після тієї знаменитої фрази голландця можна було звільняти. Звільнили згодом.

Власне, практично всі тренери «МанЮнайтед» після сера Алекса намагалися ставити команді контратакуючий футбол. І не досягли успіху в цьому. А ось Аморім намагається поставити команді інший футбол. Той, з яким він домінував у Португалії, розбивши у рамках ЛЧ «МанСіті» 4:1.

Проте не всім сподобалися ідеї Рубена. Не сподобалися передовсім тому, що команда була змушена перебудовуватись на нову схему - з 4-3-3 на 3-4-3. Переформатування проходило (і досі відбувається) дуже болісно. Багато вчорашніх лідерів виявилися і не лідерами зовсім. Каземіро та Магвайр не тягнуть. Не кажучи вже про Онана. Власне, а хто тягне? Хойлунд, Еріксен, Санчо, Маунт чи Гарначо? Та хіба Бруну Фернандеш. Та й він не двожильний. І нерви навіть у нього здають: уже три червоні картки за сезон.

Нервовість суцільна, не тільки у Бруну. Команда не готова ні фізично, ні морально. Дуже багато пропускає зі стандартів. Та й сварки постійні. Від Решфорда довелося позбуватися. І від Антоні.

Часом і Аморім метушиться на лавці, як пригорілий, рубаючи з плеча дивними замінами у стилі пізнього Віталія Кварцяного. І травмопад жахливий, що не закінчується. Можна кинути все зі словами «та гори воно синім полум'ям».

Не виключено, що Реткліфф так і зробить. Тобто психане ще раз і звільнить Аморіма. Чутки із цього приводу вже рояться. Але навряд чи матиме рацію. Тому що, з одного боку, знову доведеться виплачувати серйозну неустойку, а з іншого- знову доведеться шукати нового тренера. І знову команда страждатиме і нарікатиме, підлаштовуючись і перебудовуючись.

Найбільш логічним виходом із ситуації бачиться терпіння. Потрібно дотерпіти до кінця нинішнього, у будь-якому разі, провального сезону. Дотерпіти для того, щоб позбавитися від баласту в команді, і придбати нових гравців. Під стиль Аморіма. Адже Рубен теж починав невдало в «Спортингу». Але потім, після 19 років безтрофейного затишшя, привів «зелено-білих» до титулу чемпіонів Португалії.

Може, якщо йому довіритися і не заважати, він зможе привести і «Манчестер Юнайтед» до титулу чемпіонів Англії. Вперше за останні тринадцять років.