Схилимо голови. Хокей на траві, фронтове кохання і смерть під Торецьком

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Олексія Мамчія, 40-річного воїна з Буковини, який з двома братами грав у хокей на траві. Разом вони пішли захищати Україну ще задовго до початку повномасштабної війни. Першим у 2016-му загинув молодший Олексіїв брат Станіслав. А чотири роки тому, 13 квітня 2021-го під Торецьком - сам Олексій.

Життєвий шлях

Олексій Мамчій народився 27 червня 1980 року в Чернівцях, навчався в Чернівецькому професійному машинобудівному ліцеї та в Національному університеті «Львівська політехніка» (інститут інженерної механіки та транспорту).

Олексій дуже добре розбирався в автомобілях. Він міг із купи металобрухту зробити машину на ходу. Якось у зоні бойових дій йому видали автівку, молодшу від нього всього на три роки. Ніхто не вірив, що вона зможе їздити. Та Олексій зібрав її з запчастин, які вимінював у місцевих за консерви. Усі були вражені.

Слід у спорті

Як і двоє братів - на три роки молодший Станіслав і на десять років молодший Євген - Олексій займався хокеєм на траві. Брати в спорті досягли більших успіхів: Станіслав мав звання майстра спорту, Євген виступав за юнацьку збірну України. Олексій представляв збірну області. Зрештою, всі себе проявили як воїни.

Бойовий досвід

Після того, як у 2014-му русня вторглася на українську землю, першим з братів Мамчіїв, отримавши повістку, пішов воювати середній Станіслав. За ним у 2016-му відправився на фронт наймолодший Євген. Хоча Станіслав, за словами батьків, попереджав брата: «Не йди, тут війна, це тобі не забавки». А потім вже й старший, Олексій, підписав контракт і пішов воювати. Він проходив службу на посаді старшого водія зенітно-ракетного відділення 10-ї огшбр.

«Ми ніколи не намагалися відмазати синів, - каже виданню «Молодий буковинець» Юрій Мамчій, батько воїнів. - У дружини є родичі в росії, які пропонували: «Присилайте дітей сюди, ми їх сховаємо». У нас розмова з ними була коротка: «Що ви ліпите? Краще не будемо цю тему зачіпати». Хтось же мусить захищати Україну. Якщо той не пустить, цей не пустить, хто ж тоді воюватиме? Ми поважали вибір своїх синів і підтримували, як могли. Ніколи не дорікали їм, мовляв, нащо ти пішов».

Загибель

Першим з братів загинув 13 липня 2016-го під Авдіївкою на Донеччині під час виконання бойового завдання Станіслав. Олексій пережив брата майже на п'ять років. Удосвіта 13 квітня 2021-го 40-річний воїн отримав важке осколкове поранення, коли близько 4:45 ворожий безпілотник скинув на позицію підрозділу біля міста Північне під Торецьком кілька мін ПОМ-2, одна з яких вибухнула. Уламок влучив Олексієві в голову, він був терміново евакуйований до лікарні Торецька, де близько 5:45 помер.

Родина

Олексій від першого шлюбу мав 18-річну доньку. Дітей він дуже любив, тому дбав зокрема про тих, кого зустрічав на передовій. Чоловік був вражений, наскільки вбого живуть деякі з них. У одній сім'ї семеро дітей, мати п'є, діти бігають голодні, босі… Олексій віддавав їм свій сухпайок, купував цукерки.

Другу дружину Любов, яка теж родом з Чернівців, Олексій зустрів за рік до загибелі на фронті. Разом вони брали участь у боях під Широкиним. Жінка теж воювала, хоча на мить знайомства працювала кухаркою на Донеччині. Через деякий час пара приїхала до рідного міста і розписалася. Потім Люба і Олексій поїхали на чергову ротацію. Коли Олексія вбили, жінка не могла повірити, адже на передовій була вона, а коханий - трохи далі від лінії бойового зіткнення.

Пам'ять

Брат Євген переніс кілька контузій і останнім часом доглядав за батьками. Любов повернулася на фронт.

Наприкінці року Чернівецька обласна федерація хокею на траві проводить дитячий турнір пам'яті братів Мамчіїв.