Легендарні та незабутні: шлях до вершини братів Бьо

Неділя 23 березня 2025 року запам'ятається палким шанувальникам біатлону надовго. Саме того дня легендарні норвезькі брати - Тар'єй і Йоханнес Бьо - провели останню гонку в кар'єрі й попрощалися з професійним спортом. Та ера, яка розпочалася з Уле-Ейнара Бьорндалена та продовжилася Мартеном Фуркадом, завершилася зірковими братами. Тож згадаймо тернистий шлях двох легенд на вершину світового біатлону.

Тар'єй Бьо

Тар'єй народився 29 липня 1988 року в місті Стрюн у багатодітній родині. Він - середня дитина, має старших брата Расмуса й сестру Мартіну, а також молодших братів Йоханнеса й Гете.

Спочатку Тар'єй захопився лижними гонками, адже біатлонної секції у його рідному містечку не було. Крім того, його вабив футбол, й у ньому хлопець подавав великі надії. Проте згодом батько встановив на задньому дворі будинку дві стрілецькі мішені, які використовувала місцева поліція. Із цього й почалася історія братів Бьо.

Перший гучний успіх прийшов до Тар'єя в 2006 році на чемпіонаті світу серед юнаків у США, в містечку Преск-Айл, а саме в індивідуальній гонці на 12,5 км. Попри хибу на заключній стрільбі, Тар'єй продемонстрував хорошу швидкість і в підсумку опинився на вершині. Також він здобув срібну нагороду в гонці переслідування на 10 км, незважаючи на шість хиб.

Наступного року в італійському Мартел-валь-Мартелло Тар'єй також став срібним призером у гонці переслідування і додав до свого комплекту срібну нагороду в естафеті.

Справжній прорив стався в 2009 році: на юніорському чемпіонаті світу в канадському Кенморі Бьо-старший виграв дві бронзи: в спринті й гонці переслідування. Вже тоді він опинився на п'єдесталі пошани зі своїми майбутніми суперниками на Кубку світу: Сімоном Шемпом і Лукасом Хофером.

Чемпіонат Європи серед юніорів в Уфі став найуспішнішим для молодого біатлоніста: він здобув золото в особистих дисциплінах і в естафеті. Такий тріумф дав йому змогу дебютувати 26 березня 2009 року на етапі Кубка світу в Ханти-Мансійську, де він фінішував 61-м. Тоді ще юний Тар'єй і гадки не мав, що незабаром стане одним із лідерів світового біатлону й братиме участь у 16-ти сезонах Кубка світу.

Наступного сезону Бьо-старший розпочав змаганнями на Кубку IBU. Однак уже на 3-му етапі тренери надали йому шанс позмагатися в основній команді. Маючи 108-й стартовий номер, Тар'єй провів доволі вдалу спринтерську гонку на етапі в Поклюці - лише 0,3 секунди відділили його від п'єдесталу. Гонку переслідування він завершив 12-м, схибивши загалом чотири рази. Такі результати дали йому змогу на наступному етапі в німецькому Обергофі вперше в кар'єрі взяти участь в естафеті. Тоді Тар'єй біг 2-й етап і разом із партнерами здобув свою першу перемогу.

Завдяки вдалим виступам Бьо-старший потрапив до складу норвезької команди на Олімпійські ігри 2010 року у Ванкувері. Щоправда, він стартував лише в двох перегонах: індивідуальній гонці та класичній естафеті. Якщо в індивідуалці Тар'єй посів 21-ше місце, схибивши тричі, то в естафеті разом із Халвардом Ханеволдом, Емілем-Еґле Свендсеном та Уле-Ейнаром Бьорндаленом він став олімпійським чемпіоном. І зробив це в доволі юному віці - лише 21 рік.

Після Олімпіади він узяв участь у кількох етапах Кубка світу. Хоча видатних результатів не домігся, у фінському Контіолахті разом з Анн-Крістін Флатланд, Турою Бергер і Халвардом Ханеволдом здобув перемогу в змішаній естафеті. Сезон він завершив на 43-му місці загального заліку, маючи 176 очок.

Сезон-2010/2011 став одним із найуспішніших у кар'єрі молодого амбітного норвежця. Вже на першому етапі в шведському Естерсунді Тар'єй показав стабільні результати, потрапляючи до квіткової церемонії у кожній гонці. В Хохфільцені він здобув першу з 15-ти особистих перемог. А в гонці переслідування повторив спринтерський успіх. Загалом за сезон він здобув п'ять особистих перемог, включно з індивідуальними перегонами в межах чемпіонату світу, й три перемоги в естафетах. Усього 15 разів піднімався на п'єдестал, з них чотири - в командних перегонах.

На чемпіонаті світу 2011 року в Ханти-Мансійську Тар'єй тріумфував. Він виграв золото вже в першій гонці - змішаній естафеті. Саме він на останньому етапі відіграв відставання команди й на вирішальному вогневому рубежі блискуче виграв тактичну боротьбу в німця Міхаеля Грайса. Це золото стало першим для Тар'єя на чемпіонатах світу. У спринті й переслідуванні він був 3-м, а в індивідуальній гонці здобув перемогу, припустившись лише однієї хиби та випередивши срібного призера Максима Максимова більш як на 40 секунд. Ці високі результати дали йому змогу збільшити відрив від Свендсена в загальному заліку до 93 очок. Окрім того, норвежець достроково завоював Малий кришталевий глобус у спринті. В складі естафетної команди він виборов 3-тє золото на чемпіонаті. А в мас-старті йому завадили дві хиби на останній стрільбі - через них він не зміг потрапити на подіум. Та мине 14 років, і після дискваліфікації росіянина Євгенія Устюгова Тар'єй отримає бронзову медаль за цю гонку. Проте в 2011 році він про це ще не знав...

Окрім успішного виступу на головному старті сезону, 22-річний норвежець здобув Великий кришталевий глобус за підсумками Кубка світу-2010/2011, ставши наймолодшим володарем цього трофею в історії. Тар'єй випередив свого партнера по команді Еміля-Еґле Свендсена на 5 очок, а майбутнього лідера світового біатлону - француза Мартена Фуркада - на 120 очок. Також він здобув два Малі кришталеві глобуси: в спринті й гонках переслідування.

«Можливо, це був мій найкращий сезон у кар'єрі, попри те, що я планую ще бігати 10 чи 15 років. Я дуже щасливий», - сказав того разу Тар'єй, певно, вже тоді відчуваючи, що утримувати лідерство роками буде складно.

І він мав рацію. Уже з наступного сезону розпочалася гегемонія Мартена Фуркада, який вигравав глобуси один за одним. А Тар'єй, хоч і залишався серед еліти, вже не міг нав'язати боротьбу французу протягом усього сезону - це намагалися зробити інші, але даремно: сім сезонів поспіль Фуркад залишався недосяжним. Скинути його з вершини зміг лише новий лідер.

Надалі особисті подіуми (15 золотих, 27 срібних, 30 бронзових) і 77 командних медалей (44 золоті, 22 срібні, 11 бронзових).

За роки в спорті Тар'єй здобув один Великий кришталевий глобус (2010/2011) та п'ять Малих: у спринті (2010/2011, 2023/2024), переслідуванні (2010/2011), індивідуальних гонках (2021/2022) і мас-стартах (2020/2021).

Він - 3-разовий олімпійський чемпіон у складі класичних естафет (2010, 2022) та змішаної естафети (2022), а також призер Олімпіад. Тар'єй - 12-разовий чемпіон світу, зокрема, двічі - в особистих змаганнях: 2011 (індивідуальна гонка) та 2013 (мас-старт).

А сезон-2023/2024 став другим найуспішнішим у його кар'єрі. Норвежець склав серйозну конкуренцію своєму братові у боротьбі за Великий кришталевий глобус... Проте це вже зовсім інша історія.

Йоханнес-Тінгнес Бьо

Йоханнес-Тінгнес народився 16 травня 1993 року в місті Стрюн. Він - один із молодших братів 3-разового олімпійського чемпіона та багаторазового чемпіона світу з біатлону Тар'єя Бьо.

Йоханнес зростав у великій родині - в оточенні трьох братів і сестри. Мати працювала фізіотерапевтом, а батько опікувався фермерством. З дитинства Йоханнес захоплювався спортом. Як і Тар'єй, він особливо цікавився футболом і мріяв про кар'єру центрального півзахисника. Однак згодом наслідував приклад старшого брата і потоваришував із біатлоном.

Перші успіхи у біатлоні прийшли в 2012 році на юніорському чемпіонаті світу в Контіолахті. Тоді Йоханнес виграв зв'язку спринт/персьют, демонструючи шалено високу швидкість. А вже наступного року здобув срібло в спринті й золото в гонці переслідування. Ці результати дали йому змогу дебютувати в сезоні-2012/2013 на 7-му етапі Кубка світу в рідному Голменколлені.

У дебютній гонці Йоханнес посів 28-ме місце - куди кращий результат, ніж у першому старті його брата, який став 61-м. Варто зауважити, що саме Тар'єй тоді виграв спринт, випередивши майбутнього суперника Йоханнеса - француза Мартена Фуркада - лише на 0,1 секунди!

19-річному хлопцеві відразу почали пророкувати велике майбутнє: мовляв, він талановитіший за брата й зможе нав'язати боротьбу непереможному Фуркаду. Проте пророкування справдилися не одразу.

Головним стартом наступного сезону були Олімпійські ігри в Сочі. Йоханнес був готовий увірватися до еліти й претендувати на медалі в кожній гонці. Уже на 3-му етапі Кубка світу у французькому Ансі Бьо-молодший здобув першу особисту перемогу з 91-ї. Сталося це 14 грудня 2013 року в спринтерській гонці. Саме того дня молодий та амбітний спортсмен опинився на п'єдесталі пошани разом із Мартеном Фуркадом. У гонці переслідування, попри одну хибу, Йоханнес знову переміг, заявивши про себе як про головного фаворита Ігор.

Заради Олімпіади-2014 Йоханнес пропустив два етапи Кубка світу: в Хохфільцені та Антгольці. Проте в дебютній для себе Олімпіаді ані він, ані його брат (для якого це були другі Ігри) не зуміли здобути особистих медалей. Натомість Мартен Фуркад проводив свої гонки на високому рівні. Найкращим результатом Йоханнеса стало 8-ме місце в мас-старті. А Тар'єй взагалі не потрапив до ТОП-25 у жодній із гонок.

В естафеті брати виступили майже бездоганно, але на останньому етапі підвів досвідчений фінішер Еміль-Егле Свендсен, який заробив коло штрафу на стрільбі стоячи. В підсумку норвежці, чинні олімпійські чемпіони, фінішували 4-ми. Проте тоді вони ще не здогадувалися, що згодом, через дискваліфікацію росіянина Євгенія Устюгова все ж таки отримають бронзові медалі Ігор-2014.

На етапі в Контіолахті Йоханнес переміг у трьох гонках поспіль: двох спринтах і гонці переслідування. Завдяки цьому він завершив сезон на 3-му місці в загальному заліку, набравши 635 очок.

У сезоні-2014/2015 на чемпіонаті світу в Контіолахті він виграв спринт, здобувши перше золото на світових першостях. Разом із братом вони опинилися на п'єдесталі пошани, а між ними - канадець Натан Сміт.

У 2016 році на домашньому чемпіонаті світу в Голменколлені Йоханнес разом із братом, Бьорндаленом і Свендсеном виграв класичну естафету. А в завершальній гонці турніру - мас-старті - випередив і Фуркада, й Бьорндалена, здобувши золото.

Сезони-2014/2015 і 2016/2017 він завершував на 5-му й 6-му місцях у загальному заліку відповідно, регулярно здобуваючи перемоги та посідаючи призові місця.

На чемпіонаті світу 2017 року в Хохфільцені Йоханнес здобув три срібла в особистих гонках: спринті, переслідуванні та мас-старті. У спринті він поступився переможцю Бенедикту Доллю лише 0,7 секунди. В естафетах норвежці виступили невдало - 8-мі місця в обох. У змішаній естафеті саме Йоханнес схибив на стрільбі стоячи й заробив штрафне коло. В сезоні він зумів двічі перемогти й фінішував 3-м у загальному заліку.

Олімпійський сезон-2017/2018 став другим у кар'єрі Бьо-молодшого. Він уже мав три золоті нагороди чемпіонатів світу, десятки перемог на Кубку світу, проте все ще не міг здолати Мартена Фуркада. Француз йшов за сьомим Великим глобусом і вигравав гонку за гонкою.

Олімпіада в Пхьончхані розпочалася невдало: 31-ше місце в спринті після чотирьох хиб, 21-ше - в переслідуванні. Тар'єй був близький до медалі, але посів 4-те місце. Вболівальники вже боялися повторення сочинського сценарію. Проте в індивідуальній гонці Йоханнес нарешті здобув перше олімпійське золото. Також він виграв дві командні срібні нагороди: в змішаній і класичній естафетах. Сезон завершив 2-м у загальному заліку, програвши Фуркаду лише 89 очок.

Сезон-2018/2019 став переломним. Йоханнес переміг 16 разів, побивши рекорд Фуркада. Француз здав позиції - зокрема, посів 43-тє місце в спринті в Нове-Место, після чого визнав, що втратив шанс на глобус.

На чемпіонаті світу в Естерсунді Бьо здобув чотири золоті медалі: три - в естафетах й одну - в спринті. На завершення сезону в Голменколлені виграв усі гонки та вперше став володарем Великого кришталевого глобуса, а також усіх малих трофеїв.

Сезон-2019/2020 став найцікавішим і найдраматичнішим за всю історію чоловічого біатлону. Це було справжнє норвезько-французьке протистояння, на яке так довго чекали. Йоханнес Бьо та Мартен Фуркад практично весь сезон демонстрували гарні результати. Перед чемпіонатом світу в Антгольці та по його закінченні француз зберігав за собою жовтий біб лідера, але на етапі в Нове-Место Йоханнес здобув дві перемоги поспіль, а опісля ще й виграв спринт у Контіолахті, що дало йому змогу заочно стати лідером, за умови віднімання двох найгірших результатів сезону. Гонка переслідування у Фінляндії стала заключним стартом сезону, адже через спалах COVID-19 організатори змагань були вимушені вносити коригування до розкладу.

На пресконференції після спринту Мартен Фуркад оголосив, що гонка переслідування стане для нього останньою в кар'єрі. Інтрига у боротьбі за Великий кришталевий глобус залишалася. Ту прощальну гонку зумів виграти француз, який опинився на п'єдесталі пошани разом зі своїми партнерами по команді: Кантеном Фійоном-Майє та Емільєном Жакленом. Однак 4-го місця Йоханнеса виявилося достатньо, щоб він виграв свій другий Великий кришталевий глобус. Варто зауважити, що їх у підсумку розділили лише 2 (!) очки в тоталі. Це - найменша відстань між спортсменами за всю історію біатлону!

Надалі Бьо-молодший багато перемагав і доволі часто потрапляв на п'єдестал пошани. Він зумів виграти ще три Великі кришталеві глобуси: в сезонах-2020/2021, 2022/2023, 2023/2024.

Загалом за свою професійну кар'єру він здобув 143 особистих подіуми (91 золотих, 26 срібних і 26 бронзових) та 76 командних медалей (43 золотих, 22 срібних й 11 бронзових).

Йоханнес є автором багатьох рекордів. Він посідає 2-ге місце за кількістю перемог у кар'єрі (91). А на чемпіонаті світу 2025 року в швейцарському Ленцергайде він оновив рекорд Бьорндалена за кількістю золотих нагород, здобувши 23 нагороди найвищого ґатунку й 12 особистих нагород на чемпіонатах світу. 2023 року в німецькому Обергофі на головному старті сезону він здобув нагороди на всіх гонках, виборовши 5 золотих, 1 срібну й 1 бронзову медалі. До цього в жодного біатлоніста не виходило так виступити на чемпіонатах світу. Наступного року в Нове-Место він повторив свій тріумф, забравши нагороди в кожній дисципліні.

За свою спортивну кар'єру Йоханнес став 5-разовим володарем Великого кришталевого глобусу й власником 13-ти малих трофеїв: у заліку спринтерських гонок (2018/2019, 2020/2021, 2022/2023, 2024/2025), гонок переслідування (2018/2019, 2022/2023, 2023/2024), індивідуальних гонок (2017/2018, 2018/2019, 2023/2024) і мас-стартах (2018/2019, 2019/2020, 2023/2024).

Він є 5-разовим олімпійським чемпіоном (тричі в особистих перегонах: золото 2018 року в індивідуальній гонці, золото 2022 року в спринті й мас-старті) й призером олімпіад. Йоханнес також 23-разовий чемпіон світу (12 - в особистих змаганнях).

У кар'єрі легендарних братів було чимало спільних моментів, тож коли вони разом опинялися на п'єдесталі пошани, це називали Бьодіумом. Востаннє Йоханнес і Тар'єй стояли разом на п'єдесталі пошани під час нагородження медалями срібного ґатунку після класичної естафети на етапі в Нове-Место. А в особистих перегонах вони опинилися разом на подіумі за результатами гонки переслідування на етапі в німецькому Обергофі 11 січня 2025 року. Тоді Тар'єй став 2-м, а Йоханнес фінішував 3-м. Перемогу ж здобув Стурла Легрейд. Загалом за всю кар'єру вони були на п'єдесталі пошани разом 26 разів у особистих гонках!

Однак найвідомішими були три ключові моменти в їх спільній історії: Олімпіада 2022 року, протистояння за Великий кришталевий глобус й останній сезон у кар'єрі.

Олімпіада 2022 року в Пекіні

Особливою сторінкою в історії братів стали Олімпійські ігри 2022 року. Спочатку вони разом виграли золоті медалі в змішаній естафеті, піднявшись на верхню сходинку з партнерками по команді Марте Олсбю-Ройселанн і Тіріль Екхофф.

В індивідуальній гонці Йоханнес не захистив свій титул, посівши лише 3-тє місце з двома хибами. А 12 лютого 2022 року він разом із Тар'єєм опинився на п'єдесталі пошани за результатами спринтерської гонки. Йоханнес став олімпійським чемпіоном, а його брат - бронзовим призером. Срібну медаль тоді здобув француз Кантен Фійон-Майє, який того сезону виборов свій перший Великий кришталевий глобус.

«Я так пишаюся Тар'єєм! Радий за нього більше, ніж за себе. Ця бронза для нього - справжня перемога», - ділився враженнями Йоханнес після фінішу.

Для Тар'єя ця медаль була особливо дорогою, адже він уперше в кар'єрі піднявся на олімпійський п'єдестал за підсумками особистої гонки, а не командної. А ще, звичайно ж, це був особливий день, позаяк він піднявся на подіум разом із своїм братом.

«Зрозумів доволі рано, років 10 тому, що Йоханнес стане непереможним. Тому моєю метою було перемагати якнайбільше до того, як мій брат підросте, й у мене виходило. Нині він, безумовно, найкращий біатлоніст світу. Цей день - чудовий опис нашої із ним кар'єри. Ми й раніше піднімалися на п'єдестал разом, але це не так часто. Йоханнес прийшов у біатлон моїми стопами та багато чого в мене навчився. Він став справжньою зіркою, а я завжди був борцем, - сказав після гонки Тар'єй. - Я змінив би все в моєму житті заради цього. Це єдине, чого мені не вистачало... Я міг не впоратися, але тепер у мене є медаль».

А опісля вони разом із Стурлою Легрейдом і Ветле Шостадом Крістіансеном стали олімпійськими чемпіонами в класичній естафеті. Крім того, Йоханнес виграв ще й заключну гонку Олімпіади - мас-старт. Отже, головний старт чотириріччя став найуспішнішим в їх кар'єрі.

Сезон-2023/2024

Це був сезон, який надовго запам'ятається братам Бьо. Вони цілий рік боролися між собою за звання найкращого біатлоніста. За сезон Тар'єй зумів здобути одну перемогу й ще 9 разів піднятися на подіум на етапах Кубка світу. Після змагань у Хохфільцені він отримав жовту майку лідера, яку востаннє надягав у січні 2012 року. Це повернення в лідери на Кубку світу після перерви в 4354 дні стало безпрецедентною подією в історії біатлону.

Йоханнес, свою чергою, здобув 8 перемог і ще тричі був на п'єдесталі пошани на етапах Кубка світу. Завдяки цьому молодший брат зумів виграти свій п'ятий Великий кришталевий глобус. Відстань між ними в підсумку стала 182 очка на користь Йоханнеса.

На чемпіонаті світу в Нове-Место разом стали призерами в індивідуальній гонці. Тоді Йоханнес виграв, а Тар'єй посів 2-ге місце. Трійку найкращих замкнув німець Бенедикт Долль.

Все ж таки, попри поразку в боротьбі в тоталі, Тар'єй не залишився без трофеїв. Він здобув Малий кришталевий глобус за програмою спринтерських гонок, не давши Йоханнесу забрати всі дисциплінні глобуси.

Останній сезон у спортивній кар'єрі братів

Сезон-2024/2025 розпочався для Тар'єя не надто вдало. В особистих гонках його найкращим результатом стало 7-ме місце в спринті у фінському Контіолахті. Тож на 3-му етапі у французькому Ансі він пробіг лише мас-старт. Саме ця гонка стала ключовою для дальшого потрапляння Бьо-старшого до основної команди й дала йому змогу надалі взяти участь у чемпіонаті світу. Попри загалом одну хибу на заключній стрільбі, Тар'єй тріумфував, а Йоханнес став бронзовим призером, але радів набагато більше за неймовірний виступ свого старшого брата.

Сам же Йоханнес доволі вдало почав сезон, потрапляючи чимало разів на п'єдестал пошани у багатьох гонках й отримавши жовту майку лідера загального заліку. А на етапі в німецькому Рупольдингу, на пресконференції 18 січня 2025 року він заявив, що закінчить спортивну кар'єру наприкінці поточного сезону.

«Спочатку я планував виступати ще рік, але Олімпіада потребує від мене та моїх близьких ще більше… Я, як і раніше, полюбляю змагатися, але днів виступів порівняно з іншими днями набагато менше», - сказав він.

До цього дня очікувалося, що Йоханнес завершить кар'єру після Олімпійських ігор у Мілані наступного року, але тепер цим планам настав кінець. Його прощальні гонки відбулися у березні в рідному Голменколлені. Продовжуючи свою емоційну промову, він додав: «Я знаю, що зміг би перемагати й надалі, бо маю чудовий дар. Мені не потрібно багато тренуватися, щоб бути номером один, але ще на один рік мене не вистачить». Цього сезону володар жовтої майки стикався з труднощами та був надто розчарований найгіршим у кар'єрі 85-м місцем, яке посів у чоловічій індивідуальній гонці в Рупольдингу. Попри величезний талант, він знає, що конче потрібно багато працювати, щоб залишатися на вершині.

Завершуючи пресконференцію, Йоханнес додав, що піти зараз - правильне рішення і для нього, й для його родини: «За 20 років, коли мої діти з'їдуть від нас, я точно не пошкодую про це».

А через тиждень і старший брат Йоханнеса шокував усіх своїх фанатів. Він услід за Бьо-молодшим оголосив про завершення кар'єри наприкінці сезону-2024/2025. Про це Тар'єй оголосив після першої перемоги в Антгольці - 24 січня в спринтерській гонці.

Власника Великого кришталевого глобуса 2011 року переповнювали емоції, коли він зі сльозами на очах пояснив своє рішення про закінчення кар'єри: «П'ять хвилин тому я заявив норвезькому телебаченню, що цей сезон буде для мене останнім, це і є причиною моїх сліз. Це моя перша перемога в Антгольці. Я сказав собі: якщо я знову виграю, то оголошу про це, тому що хочу запам'ятати цей момент і приділити йому максимум уваги. Немає нічого кращого, ніж зробити це на тлі перемоги. Це був справді красивий день. Моя дружина тут. Це моя друга перемога в сезоні й перша в Антгольці - важка перемога в захопливій гонці. Це - ідеальний момент, щоб зробити заяву. На мене більше не тисне цей тягар, і тепер я можу насолодитися сезоном, що залишився».

На чемпіонаті світу в швейцарському Ленцергайде вони обидва разом із партнерами по команді Ендре Стрьомсгеймом і Стурлою Легрейдом здобули золоті нагороди в класичній естафеті.

Перед чемпіонатом світу Йоханнес поступився жовтою майкою лідера Стурлі. На 7-му етапі в Нове-Место він зумів її повернути. Однак пропуск гонки в Поклюці змінив хід історії, і Легрейд знову став володарем жовтого бібу. На нас чекала неймовірна розв'язка сезону в норвезькому Голменколлені. Перша гонка заключного етапу сезону стала тріумфальною для Бьо. Він переміг у ній та очолив норвезький п'єдестал пошани: тоді п'ятеро норвежців увійшли до квіткової церемонії. Вирішальним став персьют, де до кінця гонки обидва суперники з Норвегії - Бьо-молодший і Легрейд - йшли пліч-о-пліч. Однак Йоханнес схибив у заключному пострілі, що не дало йому змоги в останньому сезоні в кар'єрі здобути свій шостий Великий кришталевий глобус. А ось до своїх здобутків він зумів додати ще один трофей - Малий кришталевий глобус у заліку спринтерських гонок.

Тар'єй, своєю чергою, пропускав зв'язку спринт - персьют через нездужання. Проте на гонку з масовим стартом він зумів вийти. Позаяк інтриги у боротьбі за головний трофей сезону не було, всі спостерігали за заключною гонкою двох легендарних братів. Йоханнес став 7-м, а Тар'єй фінішував із прапором у руках на 23-й позиції. Їх партнери по команді організували вшанування на фініші. Опісля відбулася урочиста церемонія завершення кар'єри для обох братів. Їх одягнули в королівські наряди, й вони проїхали коло пошани. Це був незабутній день, сповнений емоцій...

Тар'єй і Йоханнес Бьо - найтитулованіші брати в історії біатлону. Вони - приклад того, як разом можна домогтися успіху, й того, як багато означає родина. Ще чимало років згадуватимуть цих веселих і трудолюбних норвежців, які підкорили серця мільйонів уболівальників усього світу, й виграли абсолютно все, що лише можливо.

Євгенія АНТОНОВА