Схилимо голови. Легендарний реґбіст, який поліг у день звільнення Бучі

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Олексія Цибка, яскравого спортовця, контраверсійного політика, спортивного функціонера і воїна.

Усе своє свідоме життя він не жив, а палав. Не давав спокою ні собі, ні оточуючим. Семиразовий чемпіон України з реґбі, капітан збірної і президент Національної федерації, мер міста та воїн - це те, на що хтось потратив би кілька життів, а Олексій Цибко вклався у 55 років. Його яскраве життя перервала ворожа куля рівно три роки тому, 31 березня 2022-го, в день звільнення Бучі, під час боїв за місто.

Молодість

«Гартуй тіло, гартуй духа, бо світ тільки сильних слуха», - авторство цього гасла приписують Іванові Боберському, батькові спортивно-фізкультурного руху на Галичині, у вузі імені якого отримував першу вищу освіту Олексій Цибко. Точніше, в той час то ще був просто Львівський інфіз, куди молодий, перспективний спортовець вступив невдовзі після завершення школи. Втім, ось цим постулатом фундатора, теоретика і практика українського спортового руху Олексій вільно чи не вільно послуговувався все життя, гармонійно розвиваючи і фізичну міць, й інтелект.

Мама народила Олексія 19 березня 1967-го в Смілі на Черкащині, коли їй було 17. Батько родину невдовзі покинув і хлопця виховував вітчим Олександр Цибко, прізвище якого і вирішив взяти Олексій з настанням повноліття. Олексій займався спортом з раннього віку, був майстром спорту з метання диска. Завершивши спортивний вуз, Олексій трохи згодом отримав другу вищу освіту на факультеті міжнародного права Львівського державного університету. Але в молодості все ж на першому місці був спорт. Цікаво, що реґбі в житті хлопця з'явилося вже після 20-річчя, коли він переїхав до Києва.

Чемпіон

Для часів пізнього совка справжнім визнанням був той факт, що молодого реґбіста Цибка запросив один із найсильніших клубів СССР - дев'ятиразовий чемпіон совка ВВА імені Гагаріна з підмосковного Моніно, з яким 24-річний українець став бронзовим призером останнього чемпіонату Союзу. Ще до того він з групою інших реґбістів київського «Авіатора» в складі збірної СССР перемагав збірну Франції. Після розпаду імперії Олексій переїхав до Німеччини, де в 1992-1994-му грав за «Ляйпціґ», у 1993-му визнавався найкращим гравцем Бундесліги.

Повернувшись в Україну, Цибко, який грав в амплуа стовпа, протягом десяти років (1994-2003) виступав за київський «Арго». У перших трьох сезонах з Олексієм у складі команда вигравала срібло, поступаючись іншому столичному клубу «Політехніку», а потім сім років поспіль здобувала чемпіонське звання.

У період 1991-2003 років Цибко виступав за національну команду України - зіграв за неї 40 матчів, був капітаном. У рейтингу найкращих бомбардирів збірної Олексій посідає 6 місце.

Керівник

Кар'єру спортовця Цибко завершив наприкінці 2003-го, 36-річним і відразу обійняв посаду президента Національної федерації реґбі, а заодно став і президентом «Арго», який своє восьме чемпіонство поспіль здобув вже коли Олексій перебував на посаді управлінця.

З Цибком на чолі наше реґбі зробило помітний прорив: у 2004-му збірній України вдалося виграти другий дивізіон Кубка європейських націй та кваліфікуватися до першого дивізіону. Саме у той період у Києві вперше був проведений кваліфікаційний етап чемпіонату Європи з реґбі-7. Тоді до української столиці завітали 15 команд з різних куточків світу, а сам турнір Європейською асоціацією регбі був визнаний найкращим серед аналогічних змагань, які відбувалися у Франції, Польщі, Хорватії, рф та Грузії.

Однак, як то зазвичай у нас буває, до всього нового й амбіційного у нас ставляться з пересторогою. Система чужих у своє лоно не пускає. Так сталося і у випадку з Цибком на чолі ФРУ.

Почалося все з того, що Федерацію реґбі виселили зі стін стадіону «Спартак» у Києві, місця, яке з цим видом спорту завжди асоціювалося. Цибко пішов на конфлікт з новим керівником стадіону Миколою Бритцовим і в підсумку те протистояння завершилося тим, що на звітно-виборній президії Федерації Олексія, давши його діяльності незадовільну оцінку, відправили у відставку. При Цибку наше реґбі подавало ознаки життя, а з того часу й понині борсається в низах.

Окрім всього іншого, відставку Цибка також пов'язували з подіями в кримінальному світі. В 2005-му в Києві був застрелений відомий кримінальний авторитет Віктор Рибалко, з яким пов'язували й Олексія. Без покровительства «Рибки» Цибко начебто втратив впливовість.

Олексій у 2007-му повернувся в Смілу, де створив реґбійно-футбольний клуб «Сміла». В школі клубу займалося понад 300 дітей. Школа закрилася невдовзі після Революції гідності у зв'язку з урізанням фінансування.

Восени 2014-го Цибко брав участь у виборах президента Федерації реґбі України, проте програв старому комсомольському номенклатурнику В'ячеславу Калітенку. Надії на те, що на хвилі Євромайдану щось у нашому спорті помінялося, були марними. Система продовжувала працювати і невдовзі Калітенка змінив перевірений кількома колінами гвинтик Євген Баженков. Який, власне, керує ФРУ й досі. Ви чули щось про успіхи нашого реґбі? Ось це є найліпша оцінка роботи керманича.

Революція, війна і політична діяльність

А Олексій Цибко, який був активним учасником Революції Гідності, між тим, незадовго після того, як москалі анексували Крим і вторглися на Донеччину і Луганщину, подався до війська. У 2014-2015 роках він аж до «Іловайського котла» воював у складі полку «Дніпро-1», а після повернення з фронту зайнявся ремонтом техніки та збором гуманітарної допомоги для потреб військових. Також був співзасновником Асоціації українсько-тайської співпраці та засновником організації «Батальйонне братство», яка організувала на початку лютого 2015 року протести проти розформування батальйону «Айдар».

29 жовтня 2015-го Цибка було обрано міським головою Сміли. Він отримав 40% голосів виборців. І на цій посаді теж не почивав на лаврах. У відповідь на запроваджені мером масові антикорупційні перевірки комунальних підприємств міста, під час яких було виявлено численні порушення, депутати містької ради висловили йому недовіру. Цей процес супроводжувався бійками у сесійній залі, де Цибку опонували начебто представники «Правого сектору». Хоча пізніше лідер організації Дмитро Ярош скаже, що ці заворушники до очолюваного ним руху стосунку не мають. На посаді мера Цибко протримався 100 днів, після чого місцеві депутати таки домоглися його усунення з посади. Кілька разів через суди Олексій повноваження поновлював, але в підсумку наприкінці 2018-го покинув посаду остаточно.

Повномасштабна війна і загибель

Кажуть, немов у 2017-му Цибко допомагав колишньому Президентові Грузії Міхеїлу Саакашвілі, який тоді був головою Одеської облдержадміністрації, проривати польсько-український кордон. Тоді ця подія сприймалася доволі неоднозначно, але час показав, що запроторений до в'язниці промосковським режимом у Грузії Саакашвілі був швидше позитивним персонажем.

Так само як при всій своїй контраверсійності позитивною історичною постаттю виглядає й Олексій Цибко. Він ще встиг заснувати регбійний клуб «Ірпінь» в однойменному місті на Київщині. До повномасштабної війни Олексій готувався заздалегідь, їздив на навчання до Івано-Франківська, де вчився користуватися переносним протитанковим комплексам Javelin.

Перед тим, як піти на війну, чоловік відправив у Смілу сім'ю. Це сталося після того, як 8 чи 9 березня за 300 м від дому в Києві, де мешкала родина Цибків, в будинок у Куренівському парку влучила ракета.

Воював Олексій, який мав псевдо «Реґбіст», пліч-о-пліч з побратимами з «Айдару», був сержантом спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Він виконував бойові завдання у Києві, Бучі, Гостомелі, Ірпені, Пущі-Водиці, селах Мила та Шпітьки. Загинув Олексій Цибко 31 березня 2022 року cелі Забуччя Бучанського району, що на Київщині під час виконання бойового завдання. З Олексієм з його підрозділу загинуло ще 9 осіб. Того ж дня Буча була звільнена від російських окупантів.

Родина

В Олексія залишилася дружина Алла, з якою він був у шлюбі з 2001-го і маленька донька Софійка, яка народилася в 2020-му. З Аллою Олексій познайомився, коли вона працювала помічником стоматолога у стоматологічній клініці на Андріївському узвозі Києві.

«Олексій того дня приїхав на виставку картин свого друга-художника, а я йшла з роботи. Він підійшов до мене з пропозицією познайомитися. Я запитала: «Навіщо?». Він відповів: «Для того, щоб скласти міцну і гарну родину». Я відмовила і пішла собі далі, але Олексій мене догнав і так ми познайомилися», - розповідала жінка в інтерв'ю Smilа.city.

Додамо, що нині Україну також захищає на 11 років молодший за Олексія Цибка брат Микола.

Вшанування

Похований Олексій Цибко на Лісовому цвинтарі в Києві. Посмертно нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У 2022-му йому присвоєне звання Почесного громадянина міста Сміла, також у місті в центральній бібліотеці імені Олени Журливої відкрили музей пам'яті імені Олексія Цибка.

Після загибелі про Цибка згадували не лише в Україні. В Німеччині реґбійні матчі у розпочиналися хвилиною мовчання у пам'ять про Олексія та інших українських реґбістів, які загинули у війні з росією. В Польщі започаткували спортивний трофей імені Олексія Цибка у формі щита під назвою «Gloria Heroibus», який передаватиметься від команди до команди.