45 років «Диву на льоді»: цікаві факти про перемогу Брукса над Тихоновим

22 лютого виповнюється 45 років ледь на найсенсаційнішому явищу в історії світового хокею. Тоді на Олімпіаді в Лейк-Плесіді збірна США, що складалася переважно зі студентів (середній вік команди становив 21 рік), здолала могутню збірну СРСР (4:3), яку сформували справжні зірки світового хокею. Ця звитяга відкрила американцям шлях до олімпійського «золота». Й молоді хлопці змогли його пройти!

Власне, сам хід гри ви можете пригадати з відео цього матчу, а тут я хочу детальніше зупинитися на цікавинках, які не одразу впали в око спостерігачам.

1. Короткі 40-секундні зміни американців, роль Джорджа Нагобадса

Наставник американців Герб Брукс у прагненні підтримати високий темп запровадив надкороткі зміни для своїх гравців, які не перевищували 40 секунд. Стежити за часом мав (і чудово впорався із завданням!) лікар команди Джордж Нагобадс. Це вкрай цікава особистість, про яку незаслужено мало писали в контексті американського олімпійського тріумфу. Йому, до слова, належала й слушна ідея зробити капітаном тієї золотої команди Майка Ерузіоне. В нього вдома певний час жив і воротар тієї легендарної команди Джим Крейг.

Джордж народився в Ризі в 1921 р., є етнічним латишем, сином директора гімназії. У дитинстві чимало грав у хокей й у бенді в рідному місті, а надалі вирішив піти медичною стежиною, як його дядько. Провчився два курси на медичному факультеті Ризького університету. Під час Другої світової війни перебрався до Німеччини (після повторної радянської окупації Латвії у 1944 р.), де спершу вчився в Університеті Гіссена імені Юстуса Лібіха, а згодом здобув медичний ступінь у Тюбінгенському університеті. В 1951 р. емігрував до США, оселився в штаті Міннесота, тривалий час пропрацював лікарем в університетській хокейній команді. Є в його біографії і робота лікарем у клубі НХЛ «Міннесота Норт Старз», і сумлінна праця в хокейній команді містечка Сент-Пол (саме в ньому розташований головний аеропорт штату Міннесота, ваш покірний слуга в свогочасся там провів чималецько часу в очікуванні на пересадкові рейси, й саме звідтам родом Герб Брукс), а також координація медичного напряму в американському хокеї назагал і співпраця з медичним комітетом ІІХФ. Та головна сторінка його трудової біографії - долучення до «Дива на льоді» в 1980 р. Зауважу принагідно, що він 5 разів очолював медичний штаб американської команди на Олімпійських іграх. Нечастий випадок: Нагобадса-лікаря було включено до Залу хокейної слави. До того ж він був і справжнім поліглотом, адже вільно розмовляв п'ятьма мовами: латиською, французькою, німецькою, російською та англійською. До слова, під час Олімпіади в Лейк-Плесіді на прохання гравців радянської команди допоміг тим як перекладач придбати жіночі чоботи для дружин хокеїстів (у СРСР із цим було сутужно). Нагобадс пішов із життя в 101-річному віці два роки тому. А відомий американський хокейний тренер Мюррей Вільямсон такими словами відреагував на смерть Нагобадса: «Це - джентльмен без докорів, який торкнувся життя буквально тисяч молодих хокеїстів на молодіжному, університетському, міжнародному та олімпійському рівнях за останні 65 років».

2. Найбільша тренерська хиба Віктора Тихонова

Багато хто з представників старшого покоління пам'ятає, що тренер радянської команди Віктор Тихонов замінив Владислава Третьяка після того, як Марк Джонсон зрівняв рахунок (2:2) наприкінці 1-го періоду, підкинувши ломаччя до інтригового багаття. Нинішня державна людина в росії (палко підтримує чинну кремлівську владу й сам є допевна її частиною), а тоді просто зірка світового хокею Третьяк ледь впорався з дальнім (із 30-метрової відстані) кидком Дейва Крістіана, а от із добиванням Джонсона - вже ні. Роки по тому Віктор Тихонов неоднораз казав, що емоційна заміна Третьяка після цього стала найбільшою помилкою в його тренерській кар'єрі.

3. Привітальний дзвінок від президента

Щоб стати олімпійськими чемпіонами, американцям мало було виграти в СРСР. Потрібно було ще в матчі останнього туру (чемпіон визначався в ході колового турніру) здолати фінську команду. Там було непросто (після двох періодів американці поступалися в рахунку, а легендарний голкіпер фінської команди Йорма Валтонен так само виблискував усіма гранями свого непересічного таланту!), однак, зрештою, все в них вийшло. І після того матчу тодішній президент США Джиммі Картер (два місяці тому пішов із життя в 100-річному віці) зателефонував просто до спортивного палацу, де проходили матчі, й привітав своїх співвітчизників!

4. Американська ейфорія: все, крім горілки

У США по всій країні святкували видатну хокейну звитягу. Як зазначала сестра одного з гравців американської збірної: «Востаннє я бачила стільки прапорів США на вулицях хіба що під час війни во В'єтнамі. Проте тоді ми їх палили!». В Атланті Лео Малдер, менеджер ресторану Off Peachtree, приготував особливий напій під назвою Craig Cocktail на честь американського воротаря Джима Крейга, на думку багатьох, головного героя матчу проти радянської команди. А на запитання «що міститься в Craig Cocktail», Малдер давав таку відповідь: «Усе, крім горілки».

У лікарні Маямі до хірургічного відділення інтенсивної терапії закотили телевізор, і лікарі та медсестри підбадьорювали хокейну збірну між лікуванням вогнепальних поранень і вивченням рентгенівських знімків.

Кумедні епізоди, пов'язані з популярністю гравців тієї команди, траплялися повсякчас. Однораз Ебігейл, мати Дейва Сілка, яка під час Ігор жила разом із 40-ка іншими батьками та родичами хокеїстів у місці, яке вони назвали Будинком заручників (у почутті гумору тим людям не відмовиш), їхала в автобусі, коли почула, як молодий чоловік сказав дівчині, обіймаючи її, що він в олімпійській хокейній команді.

- Справді? А ти хто? - жорстоко запитала місіс Сілк, втрутившись у розмову.

- Я - Дейв Сілк, - проторохкав хлопець-просторіка, не надто замислюючись над наслідками..

- Я - мама Дейва Сілка, - відповіла Ебігейл.

Надалі, посеред загального німування, дівчина миттєво накивала п'ятами. Глум та й дивина!

5. Бруксизми

В англійській мові після того олімпійського тріумфу навіть з'явився неологізм. Бруксизмами стали називати висловлювання, близькі за сенсом (декотрі, щоправда, з усмішкою кажуть: за безглуздістю) до тих надихальних гасел, які використовував Герб Брукс, налаштовуючи своїх хлопців на матч проти вихованців Віктора Тихонова. Багато з них цілком можна занести до тренерських підручників або праць із психології. Приміром: «панове, у вас недостатньо таланту, щоб вигравати лише завдяки таланту», «щодня ти граєш дедалі гірше, а зараз граєш так, ніби ти в половині минулого місяця», «не можна бути звичайними, адже звичайна людина нікуди не йде, ви маєте бути надзвичайними», «будьмо ідеалістами, але практичними ідеалістами», «перед воротами на вас очікує кривава алея». З'явилися навіть наслідувачі, які вимислювали фрази на кшталт тих, які міг би сказати Брукс. Один з яскравих прикладів, що описав стан одразу після завоювання жаданого «золота»: «Хлопці, ми знову пішли до криниці, й вода холодніша, й вода глибша». Його автор - форвард тієї легендарної команди Джон Гаррінгтон

***

Тепер, мало не півсторіччя по тому, немає вже в нашому світі тренерів тих команд: Герба Брукса (загинув у 2003 р. в автотрощі в рідному штаті Міннесота, заснув за кермом, йому було 66) і Віктора Тихонова (пішов із життя в 2014 р. в 84-річному віці після тривалої хвороби).

Першим із гравців тієї американської збірної відійшов у вічність Роберт Сутер: у 2014 р. в 57-річному віці його життя обірвалося через серцевий напад.

У 2021 р. форвард «золотої» американської команди-80 Марк Павеліч укоротив собі віку. До депресії його підштовхнула трагічна смерть дружини (була українкою за походженням і професійною піаністкою): в 2012 р. Кара Бурмачук-Павеліч у 44-річному віці випадково впала з балкону з великої висоти, коли намагалася знайти краще місце для мобільного зв'язку). До речі, в 2014 р. Павеліч продав з авкціону свою золоту олімпійську нагороду (за стартової ціни в 62 500 доларів США артефакт пішов, зрештою, за 262 900 доларів США).

В травні минулого року не стало форварда Марка Веллса. Свого часу захворів на рідкісну форму дегенерації хребця і змушений був продати свою медаль через високу вартість операції («у мене не було вибору», - зізнавався згодом Веллс). Виручив 40 000 доларів, однак колекціонер надалі продав її з авкціону за 310 700 доларів.

Із радянських гравців немає в живих більшої порівняно з американцями кількості учасників тих Ігор: у серпні 1981 р. в 33-річном віці в автотрощі загинув Валерій Харламов, у 2012 р. 52-річним пішов із життя через цироз печінки Володимир Крутов, тогоріч одійшов на спокій і Валерій Васильєв, який мав прізвисько Господар тайги (йому було 62 роки), в 2017 р. не стало Володимира Петрова (йому було 69), в 2020 р. в передковідний час 65-річним помер Александр Скворцов.

Із плином часу якісь деталі матчу йдуть у непам'ять, однак сама подія мала тривалу луну, надто в США, й знайшла своє відбиття в популярній культурі. В цьому контексті рекомендую до перегляду спортивну докудраму «Диво», зняту режисером Гевіном О'Коннором у 2004 р. Там напрочуд тонко й художньо довершено показано атмосферу тієї знаменної події, а Курт Расселл у ролі Герба Брукса, боснієць Зінаїд Мімішевич у ролі Віктора Тихонова й Патрік О'Браєн Демсі в ролі Майка Ерузіоне просто неперевершені! Якщо не бачили, то однозначно рекомендую до перегляду. Ця пронизлива кінострічка проймає до дрижаків.

Олексій РИЖКОВ