Колишній динамівець розповів, чому завершив кар'єру в 29 років

Вихованець київського футболу Зураб Очігава, якого вітчизняні вболівальники знають по виступам у п'яти клубах УПЛ - Іллічівці, Динамо, Олімпіку, Дніпрі-1 та Ворсклі, з 2020 року знаходиться за кордоном. З тих пір він встиг пограти в Естонії та Азербайджані, а восени минулого року опинився в США. У новій ролі - тренерській.

Кореспонденту Sport.ua вдалося розшукати Очігаву у «столиці світу», як неофіційно називають Нью-Йорк. Незважаючи на зайнятість, він знайшов час розповісти про своє життя-буття за океаном.

- Вам всього 29 років. Чи не зарано вирішили перейти на тренерську роботу?

-Так, я розумію, що це напевно раннє завершення, і так само ранній початок для тренерського шляху. Але подивимось, як будуть складатись обставини та куди це приведе. Звісно, я обожнюю отримувати задоволення від гри на полі безпосередньо, але іноді доводиться приймати складні рішення.

- З чого починався ваш американський період?

- Як тільки я приїхав до США, то так все склалось, що я почав працювати тренером академії BridgeView, але зараз я вступив в партнерські відносини з академією Metro Brooklyn Soccer, де відповідаю за футбольну частину проєкту, у якому ми плануємо розвиватися у найкращих проявах для місцевих дітей.

- Поновити кар'єру гравця у Сполучених Штатах Америки не хотілося б?

- Я би з радістю це зробив при наявності цікавого варіанту. Були телефонні дзвінки, пропонували різні варіанти, але то все було не дуже серйозно, або ж не зовсім амбітно. Також були перемовини з місцевими командами (не з MLS), але не домовились. Я підтримую форму, тримаю себе в тонусі, але ж це не той рівень, коли ти кожного дня з командою на полі.

- Когось із людей, хто раніше входив до футбольного осередку України у США зустрічали?

- Так, зустрічав таких. Але не сказав би, що тут їх дуже багато.

- В Україні ви грали за п'ять клубів. Період у якому з них припав до душі найбільше?

- Звісно, що кожний етап моєї карʼєри був гарним досвідом, але гра за «Динамо» була моєю мрією з дитинства - як і у всіх дітлахів, котрі виросли в Україні. Тому це було незабутньо.

- П'ять років тому ви вирішили скуштувати легіонерського хліба, відправившись спочатку в Естонію, а потім у Азербайджан. Переходи в «Левадію» та «Сабах» як оцінюєте?

- З того часу мені дуже не вистачало моїх рідних та друзів, але такою є доля багатьох, хто обирає футбольну кар'єру. Період у «Сабаху», безумовно, був найкращим в легіонерському житті. Цей клуб дав мені багато, за що я йому дуже вдячний. А от про період, проведений у «Левадії», цього не скажеш. Він припав на «ковідні» часи, коли чемпіонати зупинялися, тренування були дистанційними.

- З ким із тренерів та колишніх партнерів підтримуєте зв'язки і досі?

- Практично всі мої друзі - з футболу. Найбільше спілкуюсь з Микитою Кравченком, Шабановим, Бурдою, Коломойцем. Та останній, бакинський досвід, подарував гарні відносини з Кулачем та Нурієвєвим. Та й взагалі, моє футбольне життя дало мені багато гарних друзів.

- За Україном та рідним Києвом сумуєте?

- Авжеж. Київ для мене - є найкращим містом в світі. Тому навіть не підібрати слів, як я за ним сумую.

- Які плани на найближче майбутнє?

- На даному етапі хочеться розвиватись у тій справі, за яку я взявся. Зокрема, створити гарну академію з Metro Brooklyn Soccer в Нью-Йорку, щоб дітям подобалось займатися футболом та досягати успіхів у спорті.

Раніше ми повідомляли, що президент Динамо Ігор Суркіс ухвалив остаточне рішення про трансфер Володимира Бражка.