Казка про Попелюшку, в якій Раньєрі ризикує лише власним здоров’ям

Найкращий бомбардир минулого чемпіонату Іспанії Артем Довбик мав на руках чудову з усіх поглядів пропозицію від «Атлетіко». Але форварда «Жирони», точніше, його агента, ця пропозиція не влаштувала.

І найкращий бомбардир Примери минулого сезону вирішив перебратися до серії А. У «Рому», де американські власники клубу нарешті зважилися розщедритися та побудувати у Вічному Місті команду, яка має боротися за Лігу чемпіонів. І у Лізі чемпіонів.

Саме під таке завдання й купувався у «Жироні» український нападник. Саме для цього наставник «вовків» Даніеле Де Россі і «залицявся» особисто до найкращого бомбардира Ла Ліги минулого сезону.

Римський футбольний проект здавався привабливим і серйозним, хоча багато хто в нас, і я в тому числі, заднім і переднім числом, і не радили Артему впроваджуватися в цю історію. Мовляв, надто ризиковано, надто непередбачено, і надто незрозуміло.

Але Артем ризикнув. Я не готовий зараз говорити, що він прогадав. Тим більше, я не готовий стверджувати, що він не помилився. Однак те, що на даний момент футбольний клуб «Рома» дуже далекий від справді серйозного проекту і більше схожий на балаган, причому не футбольний, я готовий артикулювати не раз і не два.

Звикання Довбика до нової манери гри, інтеграція його у абсолютно нове середовище затяглися. Крім того, римська публіка, втім, як і тамтешні журналісти з колишніми гравцями «джаллороссі», виявилися людьми з дуже короткою пам'яттю. Варто було Артему провести вдалу гру, як його одразу захвалювали і ставили в один ряд із Лукаку та Джеко.

Але варто було Довбику зіграти непоказно, а головне - нерезультативно, як на нього сипалося все мислиме і немислиме каміння та шишки. Що ж, від футбольної любові до ненависті значно менше кроку. Втім, як і навпаки.

Однак у даному випадку мета нашої нотатки - не Артем Довбик. За всієї поваги до нашого повпреда в Римі, зараз на перший план знову вийшов футбольний клуб «Рома». Хоча, за великим рахунком, футбольний клуб «Рома» з цього першого плану не сходить уже три місяці.

***

Римський балаган почався з того, що Фрідкіни (власники клубу) дивним способом позбулися Даніеле Де Россі. Зайвий раз не поганословитиму з цього приводу, згадуючи ім'я колишньої спортивної директорки клубу та її підступів.

Проте прямолінійні американці купилися на дешеву залаштункову інтригу, і колишній легенді клубу вказали на двері. На подив необізнаної футбольної команди, яка, за словами директорки, голосувала за відставку Де Россі.

У цьому зв'язку дозволю собі невелику ремарку. Вважав і вважаю, що звільнення Де Россі було помилкою. Втім, як і його призначення. За всієї моєї нелюбові до Жозе Моурінью, я розумів, що Особливий будує гру «Роми» не лише на поняттях мотивації. Там ще є справжній фундамент у вигляді функціональної та емоційної підготовки.

У заначці Де Россі виявилася лише мотивація. Фрідкіни, не особливо вникаючи в тонкощі управління футбольним клубом, чудово розуміли, що непопулярну серед уболівальників відставку Моурінью можна згладити лише в тому випадку, якщо запросити на тренерський місток людину з бездоганною репутацією для цих самих уболівальників «Роми».

Краще за кандидатуру Де Россі, істинного римлянина і справжньої клубної легенди, складно було придумати. Ну, хіба що, можна було запросити Тотті, але «Імператор», схоже, ще ніяк не може зав'язати зі своєю кар'єрою, яку весь час намагається відновити.

Як би там не було, але призначення Де Россі ніби зняло кайдани з команди. І на чужих дріжджах вона дійшла до півфіналу Ліги Європи. І навіть намагалася претендувати на боротьбу за зону Ліги чемпіонів.

Але коли чужі дріжджі закінчилися, там і виявилось, що король голий. Можливо, цей король по ходу сезону надолужив би згаяне, розібрався в причинах пробуксовування. Але цього часу Даніель не мав. Та й під боком опинилася ще та інтриганка Ліна Сулуку.

Зрозумівши, що з відставкою Де Россі поспішили, а при цьому ще й насмішили, Фрідкіни слідом за Даніеле відправили і винуватку «урочистості маразму» Ліну. Американці навіть мали намір повернути Де Россі, але вчасно схаменулися. І не стали загальним посміховиськом.

Хоча балаганна вистава йшла вже повним ходом.

***

На початку сезону дуже складно знайти гідну кандидатуру на «електричне крісло». Фрідкіни її й не знайшли. Подейкують, Саррі з Аллегрі відмовилися, і босам «джаллороссі» довелося просто тикати пальцем у бік хоч якогось впізнаваного у вузьких колах безробітного тренера.

Таким безробітним тренером виявився хорват Іван Юрич. Непоганий загалом наставник, але статусніше за «Верону» він нікого не тренував.

У зв'язку з цим знову дозволю собі невелику ремарку. Нинішнього сезону серії А спостерігається дуже цікава тенденція, коли в імениті команди запрошують, скажімо так, не дуже іменитих тренерів. Таким шляхом пішли «Ювентус», «Лаціо», «Фіорентина», «Болонья» та частково «Мілан». Таким шляхом вирішила піти й «Рома». Може, вдасться.

Не вдалося. Юрич пропрацював у «Ромі» лише два місяці. Після поразки від «Болоньї» - четвертої для Довбика та компанії в останніх шести поєдинках чемпіонату Італії, Іван теж пішов стопами Даніеле.

Незважаючи на те, що хорватський тренер «впорався зі складною ситуацією з максимальним професіоналізмом», як було сказано в прощальному комюніке римського клубу, навряд чи варто очікувати, що в найближчому майбутньому Юрич знайде гідну роботу в серії А.

Але мова знову-таки не про Юрича. Мова про «Рому».

Відразу після звільнення Юрича в пресу просочилася інформація про те, що Фрідкіни «залицяються» до Роберто Манчіні, який нещодавно звільнився зі збірної Саудівської Аравії. Але колишній наставник Скуадри адзурри відмовив «Ромі».

Відмовив і колишній наставник «МанЮнайтед» тен Хаг, заради ангажементу якого боси «Роми» літали до Лондона. І ось тільки після цього подвійного облому Фрідкіни звернули свій погляд на Клаудіо Раньєрі, якого негайно викликали на переговори до британської столиці.

***

Легендарний алленаторе полетів до Лондона. Вже за цим фактом стало зрозуміло, що саме він очолить свій рідний клуб, увійшовши в одну воду вже втретє.

Минулого сезону дон Клаудіо очолював скромний «Кальярі». Понад тридцять років тому він вивів цю команду до серії А. Цього разу йому вдалося втримати її в еліті італійського футболу.

Минулий сезон мав стати останнім у клубному футболі для Клаудіо Раньєрі. 73-річний тренер заявив, що йде на спокій, але, мовляв, не проти ще попрацювати на чолі якоїсь збірної.

Його проводили на відпочинок під час останньої домашньої гри «Кальярі» оваціями. Клаудіо розчулився. Про більш гідне завершення багатої кар'єри важко було й мріяти.

Але заради рідної для себе «Роми», де колись починав свій шлях ліберо молодий Раньєрі, і де вже досвідчений тренер Раньєрі спробував здобути слави, Клаудіо вирішив повернутися. І це найкраще, що в цій ситуації могли вигадати Фрідкіни.

Це приблизно така сама ситуація, коли після Моурінью на тренерську лаву прийшов Де Россі. Тільки в рази крутіше. Тому що на тренерський місток «Роми» прийшла не просто легендарна для «джаллороссі» та всього континентального футболу людина. На цю «електричну лаву» прийшов тренер із практично бездоганною репутацією.

Після свого дива у «Лестері» він якось сказав, що охоче проміняв би чемпіонство в АПЛ на чемпіонство серії А з «Ромою». Після того одкровення метр італійського тренерського цеху став іконою для вболівальників «Роми».

Так, ці вболівальники чудово розуміють, що жодних новацій у гру «вовків» ветеран не привнесе. Власне, на всіх своїх попередніх робочих місцях він не вважався ні новатором, ні реформатором. Він просто якісно намагався робити свою роботу, за що його любили підопічні та суперники.

Фрідкіни тонко відчули «нерв» ситуації, що склалася, яка була нічим іншим, ніж балаганом. Однак із запрошенням Раньєрі, з реанімацією тренерської кар'єри без перебільшення великого тренера, історія з балаганом напевно перетвориться на історію про раптове повернення неблудного батька до своїх першорядних витоків.

З приходом Раньєрі «Рома» автоматично перетвориться на улюбленку публіки. На щось подібне до казки про Попелюшку. Цю казку обов'язково дивитимуться з туру в тур. З обов'язковими співчуттями дону Клаудіо, який нічим у зв'язку з цим не ризикує.

Окрім свого здоров'я, бо з командою гірше вже не може бути.