Золотий м'яч-2024: очищення

Голи, очки, трофеї - навіть якби за такими критеріями - винятково за такими - визначався переможець «Золотого м'яча», завжди були б скривджені. І завжди були б обурені. Проте останнім часом найпрестижніша нагорода у світовому футболі вручалася не лише й не стільки за досягнення футболіста на полі, а й за «вагу» поза полем. За медійність, впізнаваність, зірковість.

Останні п'ять-шість років переможці «Золотого м'яча» отримували, крім визнання, величезну порцію критики (крім, хіба що, Каріма Бензема, перемога якого була беззастережною).

Чому 2020-го «Франс Футбол» вирішив не визначати переможця, хоча сезон таки був дограний, і той сезон став тріумфом Левандовського? Чому 2021-го та 2023-го переможцем трофею ставав Ліонель Мессі, адже були гравці, які заслуговували більше за нього?

Разом із Мессі й компанією за невиразні перемоги у плебісциті ще більшу порцію критики отримували організатори цього плебісциту. «Франс Футбол» звинувачували у смаківщині, у суб'єктивності, у заграванні із сильними світу цього. І як наслідок - головна індивідуальна нагорода у світі футболу у цьому тісному футбольному світі потихеньку почала втрачати свій блиск, свою значущість, свою однозначність.

І це цілком закономірно. Бо, з одного боку, тісний до неподобства футбольний світ справедливо обурювався «незаконністю» перемоги того чи іншого тріумфатора. А з іншого боку, футбольний світ щиро підтримував тих, хто, на його думку, заслуговував на перемогу в опитуванні, але її так і не отримав.

Снейдер, Іньєста, Хаві, Ноєр, вже згаданий вище Левандовський, ван Дейк, Грізманн, а ще раніше Анрі (насправді список тих, хто, на загальну думку заслуговував на перемогу у плебісциті «ФФ», але так і не переміг, можна продовжити) - всі ці та інші гідні головної індивідуальної футбольної нагороди отримували більше співчуття та підтримки, ніж ті, хто вигравав нагороду, отримували оплески та овації.

Не можна сказати, що організатори щорічної церемонії визначення найкращого футболіста планети не розуміли справедливість критики на свою адресу. Безперечно, розуміли. Вони ж медіа, тому вміють тримати ніс за вітром.

Однак у своє виправдання «Франс Футбол» до певного часу висував лише тезу про те, що, мовляв, які можуть бути до нас претензії, якщо саме так голосують. А оскільки у голосуванні брали участь журналісти з найекзотичніших для футболу країн, то й перемагали у цих голосуваннях як не Кріш, так Лео.

Тим не менш, «Франс Футбол» вирішив виправитися. В останні роки «Золотий м'яч» вручається не за підсумками календарного року, а за сезон. Так значно легше визначати найкращого, бо є чіткі часові межі.

Наразі право голосувати отримали лише ті журналісти, національні збірні яких перебувають у першій сотні рейтингу ФІФА. Тобто, люди, які знають трохи більше, ніж двох головних футбольних монстрів нового часу. І ці люди нарешті змогли зробити вибір між зірковістю і заслуженістю на користь об'єктивності.

***

Ще на початку осені провідне іспанське спортивне видання «Марка» вийшло з колажем на першій шпальті: форвард «Реала» та збірної Бразилії Вінісіус Жуніор тримає у своїх руках «Золотий м'яч»-2024. Враховуючи високий авторитет і самого видання, і клубу, кольори якого захищає Віні, тісний футбольний світ прийняв усе те за чисту монету.

Ну, а як все те можна було не прийняти? Бразилець чудово провів клубний сезон, ставши переможцем чемпіонату Іспанії та Ліги чемпіонів. А ще він - дуже пізнаване обличчя. Насамперед у медіа та в соцмережах. А ще він - під крилом самого Флорентіно Переса - беззастережно головного футбольного боса нашого часу.

«Реал» дуже хотів, щоб його футболіст отримав «Золотий м'яч» за минулий сезон, бо «Реал» хотів зібрати всі головні призи за той сезон: найкращій команді, найкращому тренеру та найкращому футболісту. І «Реал», мабуть, робив усе, щоб склався цей хет-трик.

І коли «Реал» зрозумів, точніше, дізнався, що головна нагорода попливла з його чіпких рук, тоді і влаштував цей демарш, який важко зрозуміти.

А перемогу в «Золотому м'ячі» цього разу здобув футболіст, який запам'ятався саме футбольними подвигами, а не стільки зірковістю чи медійністю.

Родрі у складі «Манчестер Сіті» виграв чемпіонат Англії, і це його досягнення за конкурентністю - на рівні перемоги Вінісіуса в Лізі чемпіонів.

Але головний критерій, який схилив шальки терезів на користь іспанця - перемога його національної команди на Євро-2024. Родрі та «Фурія» на полях Німеччини справили справжній фурор. У той час як Вінісіус на Копа Америка провалився: його національна збірна вилетіла у першому ж раунді плей-оф.

Родрі, в порівнянні з Віні, пай-хлопчик. Скромняга. Він навіть не має своєї сторінки в соцмережах. Він вважає, що це йому не потрібне. Мовляв, за мене промовляють мої результати на футбольному полі, а решта - лише мішура.

Але дуже часто саме «мішура» допомагала визначити лауреата «Золотого м'яча». Саме вона грала вирішальну роль на користь того чи іншого претендента за інших рівних умов.

І ось цього року «мішура» не виграла. Більше того, вона програла.

Я вважаю Вінісіуса дуже крутим футболістом. І він, безумовно, заслужив на те, щоб здобути «Золотий м'яч»-2024. Проте Родрі заслужив на цю нагороду ще більше. Заслужив саме на футбольному полі. Саме своєю грою. Без мішури.

Тому й здається, що потихеньку у тісному футбольному світі, зокрема, у визначенні найкращого футболіста планети, з'явився ухил на користь справедливості.

Цілком можливо, що наступного року цього ухилу вже не буде. І знову на перший план вийдуть впізнаваність у соцмережах та зірковість. Але поки що ми можемо просто порадіти, що нагорода знайшла справжнього героя.