«Це була Божа допомога». 25 років – голу Шевченка у ворота росії

9 жовтня 1999 року в москві відбувся футбольний матч останнього туру кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи між господарями й національною збірною України. Підсумкова нічия - 1:1 допомогла українцям продовжити боротьбу за путівку, а росіяни змушені були зійти з дистанції.

Учасник того пам'ятного протистояння, яке відбулося рівно 25 років тому, півзахисник Сергій Мізін в розмові з кореспондентом Sport.ua розповів, що допомогло українцям добитися потрібного результату:

- Не буду оригінальним, коли скажу, що ажіотаж був неймовірний, адже у випадку перемоги господарі завойовували пряму перепустку до фінальної частини Євро. Аби справа не дійшла до конфліктів й з метою безпеки було вирішено, що ми будемо проживати в апартаментах посольства України в москві. Складалося враження, що йдеться не про кваліфікаційний раунд, а фінальний поєдинок чемпіонату континенту.

- Коли на 76-й хвилині господарі вийшли вперед, то чи не з'явилося побоювання, що все може закінчитися сумно?

- Ні, налаштованість залишалася максимальною. Я продовжував грати в опорній зоні півзахисту, а відразу після пропущеного м'яча керманич Йожеф Сабо провів заміни, аби додати нашій атаці інтенсивності. Це пішло на користь, територіальна перевага вже була на нашому боці. На 86-й хвилині росіяни в боротьбі зі мною на лівому фланзі півзахисту порушили правила й ми одержали право на пробиття штрафного. До воріт господарів було метрів 35…

- В тих командах, лави яких захищали, всі стандартні положення виконували ви.

- В збірній була інша ситуація. Це право було закріплене за Андрієм Шевченком. Я ж відразу побіг закривати, як то кажуть, дальню штангу, з розрахунком добити м'яч, який би відбив воротар.

- Тоді уточніть, в тому ігровому епізоді Шевченко пробивав по воротам чи робив націлену передачу?

- Знаю, що було багато дискусій на цю тему. Я вважаю, що гол Шевченка - це Божа допомога. В Києві перед від'їздом до москви всі футболісти збірної відвідали церкву, помолилися, попросили в Господа підтримки.

- Після фінального свистка обійшлося без ексцесів?

- Mи ще довго залишалися в роздягальні, адже нас прийшов привітати прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко. Знову ночували на території посольства України в москві, а вже наступного дня вирушили в аеропорт, де на нас чекав чартер.

Звісно, з тих семи матчів, що я провів за збірну, саме цей, 25-річної давнини - найбільш пам'ятний. Переконаний, що для всієї України. Бо на чужому полі ми продемонстрували непохитність, майстерність й добилися бажаної нічиєї, яка прирівнювалась до звитяги. Та переможна битва в «лужниках» набула актуальності зараз, коли українці відбивають натиск російського агресора.