ХИЖНЯК: «Травма була дуже серйозна. Не факт, що міг відновитись до ОІ»

Боксер Олександр Хижняк приніс Україні золоту медаль на Олімпійських іграх-2024 в Парижі у ваговій категорії до 80 кг.

У фіналі він здобув перемогу роздільним рішенням суддів (3:2) над казахстанцем Нурбеком Оралбаєм.

Олександр Хижняк розповів про свою травму перед Олімпіадою:

«Травма була дуже серйозна, лікарі навіть не впевнені були, що я зможу відновитися до Олімпіади. Адже мало часу залишалося на реабілітацію і вже тут я додавав від бою до бою. Але хочу сказати, що все в житті відбувається не просто так. Значить, мені потрібна була така серйозна травма, всі ці ситуації, які траплялися, вся ця робота, всі ці випробування.

Дякувати Богу, я зумів усе це подолати, і спасибі моїй дружині, яка весь цей час була поруч, і у нас з'явився чудовий синочок. Кожного дня, коли я заходив додому і дивився на місце, де висіла срібна медаль Токіо, я мріяв про те, що її прикриє золото Парижа. Адже трішечки осад лишився після тих Ігор. Але для мене це був дуже важливий етап, цінний урок. Я розумів, що з тими знаннями, з тим досвідом, який я отримав на Олімпійських іграх в Токіо, мені буде набагато краще боксувати на Олімпійських іграх в Парижі.

Фінал? Для мене кожен поєдинок - це особлива історія в житті. Ніби, здається, що я виходжу в ринг і однієї тактики дотримуюсь. Але все зовсім для мене по-різному. Ми з батьком дивилися поєдинки мого супротивника, дивилися мої поєдинки. Звичайно, обговорювали те, що нам потрібно забрати дистанцію і багато працювати для того, щоб перемогти. Коли я сідав в кут, тато запитував головного тренера, який рахунок. Після першого раунду він сказав 3:2 в мій бік, в другому раунді - 3:2 в бік казаха. Багато експертів казали, що в Токіо я міг би просто походити останній раунд - і перемога була б. А тут взагалі по-іншому склалось. Я відчував, що поєдинок був дуже рівний. І тільки після останнього раунду зрозумів, що переміг!

Що відчував, коли лунав гімн України? Я взагалі, така людина, що все душею відчуваю. Мене прямо пробрало через кожну клітинку мого організму, тому що я згадав весь шлях, всі ці моменти, все своє життя, всю ситуацію, у нас країні, якою була підготовка. Звичайно, важко було стримувати сльози».