Побачити Париж і… не впізнати, або Розмови за кавою

У кожного тут буде своя історія і кожен побачить місто різним. Хтось навіть у вимитому Парижі знайде перевернутий смітник і щура, який не встиг заховатися. У той час, як інші помітять не обмальовані фасади, а гарну будівлю. І попри втому місцевих мешканців від Олімпійських ігор, які ще навіть не встигли початися, побачить їхні посмішки та їх справжніх.

До здивування багатьох моїх знайомих, у Парижі особисто я вперше, тож порівнювати немає з чим. Як спортивна журналістка, я мала б одразу побігти шукати олімпійські кільця, а як туристка - визначні пам'ятки. Але, отримавши акредитацію ввечері, наступного дня я з ноутбуком вирушила в пошуках кав'ярні з додатку, який ще жодного разу не підвів.

У цих кав'ярнях часто людно, але при цьому завжди затишно; в них смачна кава й атмосфера, яка сприяє як роботі, так і відпочинку й зустрічам з друзями. Тож було складно приховати моє здивування, коли побачила саме цю, на маленькій вуличці, прихованій від міської метушні й гамору, але при цьому неподалік від метро Bastille, порожньою…

«Перепрошую, а що трапилося й чому у вас порожньо? Я була не впевнена, чи знайду вільний столик, а виявилося…» - запитую у співробітника.

«Так, ми тут дійсно найкращі, але через Олімпійські ігри багато парижан поїхали з міста, а до нас здебільшого приходять саме місцеві», - відповів той.

Багато парижан і справді поїхали на час Олімпійських ігор. Хтось вимушено, адже історії про те, як людей, що знімали квартири, виселяли з них на ці місяць-два, щоб якомога вигідніше їх здати, далеко не завжди були вигадками. А хтось просто хотів лишитися в «тиші» й подалі від олімпійського духу й спортивних уболівальників, які щодня прибувають до столиці Франції.

«Я теж поїхала звідси на час Ігор. Була в Бретані. Там спокійно й затишно, але мала повернутися на кілька днів через роботу, - розповідає витончена парижанка, яка з валізами зайшла на ковток кави, перш ніж продовжити свій шлях додому. - Через Олімпійські ігри все перекрито. Я була змушена йти пішки кілька кварталів, адже моя станція метро виявилася теж закритою. Тут мають бути змагання з велоспорту й зараз у них щось схоже на генеральну репетицію».

Значну частину міста перекрили й через церемонію відкриття, яка відбудеться вже цієї п'ятниці, 26 липня, і на яку з нетерпінням очікують, зокрема, українські журналісти. Чи не вперше в історії вона відбудеться не на стадіоні, а у самому місті, на річці Сена.

«Ми щороку значну частину часу в липні й серпні проводимо в Парижі, адже це моє рідне місто. Тут я зростала, закінчила університет і жила аж до одруження, доки не переїхала до чоловіка в іншу країну, - розповідає колега. - Цього року ми вирішили провести тут лише частину канікул, днів з десять у серпні, й усе ж побачити олімпійський Париж. Але ми приїздили сюди ще й на початку липня й багато чого вже було перекрите з міркувань безпеки.

Ми живемо у центральній частині міста, тож часто гуляємо саме вздовж Сени. Але щоб цього року, приміром, перейти з одного берегу на інший, ми мали показати документи, які засвідчували, що ми там живемо й для нас потрапити туди є не забаганкою, а необхідністю».

Було б наївно сподіватися під час Олімпійських ігор, як і під час будь-яких великих заходів, побачити Париж справжнім. Проте це зовсім не означає, що він став гіршим. Він просто змінився. Зокрема, позитивно. Приміром, я ще жодного разу не бачила вулиці, де біля контейнерів валяється більше пакетів для сміття, ніж в них самих, і навколо бігають щури.

Місто (принаймні, ті його частини, де була я) дійсно вимили й воно стало чистим. Помічають це й місцеві. Зокрема, пані, з якою п'ємо каву за сусідніми столиками:

«Обожнюю Париж! Це моє місто з самого народження. Але зараз він не справжній. Сподіваюся, що віднайду його унікальним у районі, де виросла, - це на півночі. Тут, у центрі, я живу вже багато років. І так, погоджуюся, місто стало зараз чистішим, хоча саме у нас не було аж надто брудно. Але що я помітила, це освітлення в метро! Спочатку я навіть розгубилася й не зрозуміла, що змінилося. А потім усвідомила, що на ескалаторах стало дуже світло».

«Але мені неспокійно, - продовжує вона. - Навколо дуже багато розмов про терористичні атаки і я розумію, що вони цілком можуть виявитися небезпідставними. Загроза існує завжди, а під час таких заходів - особливо…

Ще дуже багато грошей зараз вливається саме в спорт. Сподіваюся, що й у бюджет міста буде багато надходжень. Але я, наприклад, працюю у сфері кіно. Нещодавно у нас був воркшоп і ми розуміємо, що зараз дійсно всі гроші йдуть туди. На сьогодні ті ж історії кохання нікому не цікаві. Але якщо поїхати далі від центру, подивитися на людей там, на біженців, то можна легко помітити, що якраз для них непотрібним буде спорт. У них інші проблеми й інше життя».

Поступово кав'ярня наповнилася людьми. Прийшла сім'я з хлопчиком, років семи-восьми, якому було цікаво спостерігати за процесом приготування кави. Й зрештою, власник кав'ярні дозволив йому взяти в цьому участь, а потім навіть допомогти обслуговувати клієнтів…

…Кілька годин, коли можна було побути, нехай і не в ідеально «справжньому», проте таки Парижі, швидко закінчилися. Попереду - все олімпійське. Якими будуть змагання? Сподіваємося, успішними для українців. Якою буде організація? Можливо, не найкращою, але точно з французькими елегантністю й шиком, які приховають усі потенційні огріхи й через які принаймні я та деякі з моїх колег усе пробачимо.

Ольга НІКОЛАЄНКО, спеціально для Sport.ua із Парижа