СТЕПАНЕНКО: «Тренер у перерві сказав декілька слів. Була чоловіча розмова»

Хавбек та капітан «Шахтаря» Тарас Степаненко прокоментував перемогу над «Антверпеном» (3:2) у матчі 2-го туру Лізі чемпіонів:

«Пенальті на останній хвилині? Так, я дуже переживав у цей момент. Я не встиг зреагувати - вже рефлекторно підставляв голову, а від голови - до рук влучив м'яч. Я завжди перед грою готуюся, що будь-який удар - руки за спину. Тому що зараз VAR, все видно. А у цьому моменті просто не встиг зреагувати. Був такий сильний удар. Там 100% пенальті. Слава Богу, що фортуна до нас повернулася обличчям. Тому що так відпрацювали другий тайм, заслужили на перемогу.

Перший тайм? Десь у нас зараз такі помилки. Ті 5 голів, які ми пропустили в ЛЧ - це після грубих помилок. Якщо такі моменти, слід грати не так красиво, як надійно. Вважаю, для нас це може бути переломний момент. Де ми не можемо знайти нашу гру. Такі ігри дають емоційний поштовх.

У перерві трохи поговорили. Головний тренер сказав кілька слів. По-перше - про мотивацію, що так не грають у Лізі чемпіонів. І про помилки. Футболісти поговорили між собою. Довелося кілька слів сказати. Вважаю, у команді іноді має бути чоловіча розмова. Щоб ти не ходив і ображався на когось, а сказав. Думаю, всі зрозуміли. У другому таймі грали як команда, це сподобалось.

Майбутнє тренера? Завжди коли немає результату, ходять якісь розмови. Це питання не до мене. Є керівництво клубу, вони мають вирішити. Я вважаю, ти маєш грати за свій клуб, емблему, команду. Показувати те, що від тебе вимагає тренер. А там уже вирішуватиме керівництво.

За мій час у «Шахтарі» змінилося багато тренерів. Кажу молодим хлопцям: ти грай за себе, за свою сім'ю, команду і країну. Маєш вийти з поля і сказати, що зробив усе, що міг. Що буде потім - не твої запитання. Ти можеш лише відповідати за свої дії та вчинки. Інше тебе не стосується.

Ми робимо одну справу. На полі важливо, щоби були підказки. Іноді навіть «пихатник». Якщо хтось не відповідає тому, що ми домовляємось, це може призвести до пропущеного голу. Там уже без різниці: хто, що і як. Усі під руку потрапляють. Доводиться іноді кричати».