Богдан ЦИМБАЛ: «Найбільше було страшно за сина»

25-річний біатлоніст збірної України Богдан Цимбал розповів про свої перші дні після початку війни з росією.

«Ми повернулися з Китаю, і в Києві мав бути захід, на який ми їхали втрьох: я, Ірина Петренко та Артем Прима. Ми виїжджали з Чернігова 24 лютого о 4.30 ранку, з нами їхала ще моя кума Аня. Я був за кермом, хлопці спали, а Аня сиділа поруч і в інтернеті новини дивилася. Їдемо ми, їдемо, і тут вона мені й каже: «Богдане, війна почалася. Київ бомблять». Я, звичайно, не повірив, де бомблять, якщо ми вже майже під Києвом, довкола тихо та спокійно. Вона читає мені повідомлення свого друга з Києва, де він каже, що біля його будинку «снаряд прилетів». Ми вже під'їхали до Броварів, зупинилися на заправці, я туди, питаю… і мені кажуть: «Почалася війна». Ми розвернулися і швидко поїхали додому. Такий у нас був ранок 24-го. Подзвонив по дорозі дружині, говорю: «Настя, спокійно, без паніки, почалася війна, набирай у каністри воду, я скоро буду».

Найбільше було страшно за дитину, сину ще й місяця не було, як усе це почалося. Це найстрашніше, і ти не знаєш чого чекати. Там така орда лізла, закидала нас бомбами, мінами, снарядами. Все це може прилетіти до тебе в дім, до сусідів… Перші три дні ми були в себе вдома, а потім переїхали до батьків Насті, і там ще три дні були. Ми живемо ближче до центру, і на той момент там було тихіше, а батьки дружини живуть на околиці, де потім люди пекло пережили. Але ми вже цього не застали, бо поїхали. Дуже пощастило, що змогли виїхати вчасно, адже того ж дня росіяни взяли село Ягідне, через яке ми виїжджали. Дуже пощастило. Батьки дружини мені тоді сказали, що вони не поїдуть, а в мене своя сім'я, маленька дитина, я сам маю вирішити, як краще вчинити. Я вирішив їхати, хоча було страшнувато, адже ми не знали, що буде дорогою.

Ми одразу поїхали на Тернопіль. Звісно, за добу не подолали таку дорогу. Зупинилися у Вінниці у чужих людей: у знайомих моїх знайомих. Я не знав їх, вони мене. Але вони нас прийняли, а коли ми намагалися їм віддячити, сказали: «Давайте не будемо про гроші. Ми розуміємо ситуацію…». У тому будинку, де ми зупинилися, працював котел і дружина кожні півгодини прокидалася, коли котел починав працювати: «Богдан, чуєш, літак летить…». Я її заспокоював… і так усю ніч. І перший тиждень у Тернополі нас кожен звук лякав. Виходимо з дитиною погуляти, літак летить... "Фуух, це наш, слава Богу". Добре, що дитина була зовсім маленька, син майже увесь час спав, він лише починав пізнавати цей світ, ще не знав, що таке сидіти чи стояти», - сказав Цимбал.