Ляпас суспільному смаку

Обрання членами НОК України екс-депутатів одіозної ОПЗЖ, зізнатися, здивувало. Якщо не сказати більше і грубіше.

Поки що ми лише навчилися говорити «А». Далі - ступор, бажання піти назад. Або принаймні втягнути язика в одне місце. Якщо це складності затяжного перехідного періоду, хвороба, так би мовити, зростання, то це півбіди. Виліковно. Але мені здається, що це, на жаль, клініка. Особливо у нашій спортивній спільноті.

Видавити «А» із себе ми якось зуміли. І Сергій Бубка, Володимир Бринзак та Володимир Продивус - ці перманентні любителі «старшого брата» - тихенько (на жаль) відійшли убік. Ні, не через завзятість нового спортивного керівництва країни, а під натиском нашої (і спортивної зокрема) громадськості.

Але далі почалося тупцювання, буквоїдство, спроба відіграти ситуацію. На місці кроком руш!

Однак, як виявилось, і це не найстрашніше. Бо страшне почало ховатись у деталях. І не тільки ховатися, а й відверто мавпувати, бравіруючи перешитими гаслами та прапорами.

На виборах президента Національного Олімпійського Комітету переміг Вадим Гутцайт. Особисто я - як звичайний спортивний уболівальник - підтримував іншого кандидата, бо вважаю, що керувати такою серйозною конторою має людина не лише шанована, а й широковідома, харизматична. На кшталт попередника нашого чемпіона барселонської Олімпіади. Просто у Бубки від українського було лише по батькові.

Але не суть. Гутцайт - так Гутцайт. Якщо й не схвалюю, то приймаю. Як законослухняний громадянин.

Але ось деяких членів цього «гуртка», вибачте, я прийняти не можу. Виявляється, членами НОК, поряд з іншими гідними людьми, стали Григорій Суркіс та Нестор Шуфрич.

І мені, як законослухняному громадянину моєї країни, глибоко начхати, яким був колись внесок цих «панів» у розвиток футболу та стрільби з лука. Мені бачиться більш значущим, резонанснішим і маркерним їхній внесок у розвиток нашої «п'ятої колони». У розвиток бажання нашого психічно ненормального буйного сусіда розпочати відкриту війну.

Адже не обов'язково мати сім п'ядей на лобі, щоб знайти в Мережі висловлювання, дії та бездіяльність цих яскравих членів ОПЗЖ напередодні і в перші дні вторгнення рашистів в Україну. Дуже легко знайти відомості про втечу одного з цих товаришів за кордон, коли він намагався вивезти найдорожче - годинники, мільйони, родичів призовного віку. Не складно знайти і дії нашого головного лучника, ще більше не завуальовані та відверті.

Мені здавалося, що ось зараз, під час війни, зі старого нарешті буде зірвано всі маски. І це старе піде, як мінімум, на задвірки, якщо в брухт ми його віддати не в змозі.

Але я глибоко помилявся. Старе не тільки повертається, ховаючись за ширмою нашої байдужості, нашого «не на часі». Воно, це мерзенне старе, з цинічним знущанням знову пролазить у всі щілини. І владні насамперед.

Невже Гутцайт, який отримав однозначну більшість голосів на підтримку своєї кандидатури, не знає про гидке нутро цих двох новоспечених колег по цеху? Невже він хоче розпочати свою діяльність у новій іпостасі з такого ось відвертого плювка всім нам?

Якщо так, то не здивуюся, якщо незабаром до якогось нашого гідного органу - і не обов'язково спортивного - введуть/повернуть Віктора Медведчука. Чи Олега Царьова. А що, вони теж колись вносили свій вагомий внесок у розвиток чогось там. І надалі принесуть ще чимало користі. Адже вони все зрозуміли, покаялися і готові виправитися, засукавши рукави.

Смішно? Навряд чи. Скоріше боляче. І дуже бридко. Таке враження, ніби привітався з людиною, яка рік не мила рук.

І після всього цього ми дозволяємо собі дивуватися, ображатися і гніватися на адресу вождя ФІФА, який слізно просить про перемир'я на час Мундіалю-2022? Так а чим ми кращі? У нас свого цинізму, нігілізму, не кажучи вже про дурню - хоч греблю гати. Чого вже там.

Якщо чесно, надія лише на те, що повернутися живими з війни ті мужики, які нещодавно били пику нашого відомого лучника в прямому ефірі. І ті, хто на трибунах стадіону і поза межами влаштовували обструкцію непотоплюваному бонзі «команди молодості нашої».

Ось вони мають виправити ситуацію. А можливо, і пику. Тому що вони вже навчилися говорити «Б».

Іншого виходу, на жаль, немає.