Вадим Євтушенко. Наша людина в АІК

Ну хоч розірвись людині! Вадим Євтушенко, колишня легенда київського «Динамо», свою славну кар'єру закінчував у Швеції. Там у складі АІК він став чемпіоном країни, внісши до цього досягнення свій вагомий внесок. А пізніше, ставши на тренерський шлях, Вадим Анатолійович встиг попрацювати у «Ворсклі». Нині ж він працює у структурі свого колишнього клубу зі шведської столиці - АІК. Саме з АІКом «Ворскла» зустрінеться у Лізі конференцій. Є гарна нагода поговорити про «шведський» етап кар'єри іменитого динамівця.

***

Але спочатку - кілька слів про його динамівські подвиги. До київської команди Євтушенко потрапив доволі випадково. Хоча, мабуть, випадковостей у цьому контексті й не буває. Вадим виступав за кіровоградську «Зірку» - це його перша серйозна команда. До цього він намагався вступити до Києва на інфіз, але провалився на іспитах, не здавши… футбольну майстерність.

Однак у друголігову (на той час) «Зірку» його взяли без жодних іспитів. І не помилилися. Швидкий футболіст, який мав приголомшливе гольове чуття, був одразу відряджений в атаку. Був і центральним нападником, і фланговим.

І ось під час одного з виїзних поєдинків, у Чернівцях, Вадим чудово себе проявив, забивши ще й переможний м'яч. Важко сказати, як би продовжувалась його подальша кар'єра, якби на тій грі не опинився відомий селекціонер київського «Динамо» Анатолій Сучков. Але парадокс у тому, що Сучков їхав до Чернівців дивитись Віктора Хлуса. А йому сподобався Євтушенко. У результаті Сучков забрав до Києва обох. Так із 1979 року Євтушенко став футболістом «Динамо».

Про його динамівський ігровий період відомо практично все. Тому я дозволю собі лише побіжно пройтися тими славетними сторінками. У команді Лобановського Євтушенко став п'ятиразовим чемпіоном Союзу та триразовим володарем Кубка.

Ось, до речі, ще один цікавий факт. Якщо говорити з погляду таланту, то Хлус, якого Сучков привіз до «Динамо» разом з Євтушенком, був все ж таки «крутішим» за нашого героя. На мою думку, звичайно. Просто я бачив у справі і того, й іншого, і можу порівнювати. Так от, Хлус так і не зміг повністю розкритися в «Динамо», та й у футболі в цілому. Чому - питання окремої замітки. А ось Вадим - зміг. Попри те, що стовідсотково основним у «Динамо» він і не був.

ФК Динамо. Вадим Євтушенко

Але він мав відмінну якість - терпіння. І працездатність, ясна річ. Він працював на тренуваннях до сьомого поту, він не гребував грати за другу команду. І став у «Динамо» справжнім джокером. Власне, свій найголовніший гол у житті - у фіналі Кубка кубків у ворота «Атлетіко» у 1986 році - він забив, вийшовши на заміну.

Однак після того, як у 1988 році до «Динамо» з «Дніпра» перейшли Литовченко та Протасов, Євтушенко вирішив залишити Київ. І перебрався до «Дніпра». За його словами, хотів отримувати більше ігрової практики. І не хотів грати на позиції правого півзахисника, куди його ставив Лобановський після травми Яремчука. І ось ще один «прикол»: того року саме «Дніпро» став чемпіоном Союзу. А з ним і Євтушенко.

***

Після 1988 року стався масовий відтік радянських футболістів за кордон. І в перших рядах цього процесу були якраз київські динамівці. На Євтушенка претендував віденський «Рапід». Але щось там не склалося. А ось переговори з одним із мексиканських клубів були, як зараз кажуть, на «просунутій» стадії. Вадим міг стати першим радянським легіонером у чемпіонаті Мексики. Але так і не став.

Тому що знову втрутився випадок. Або провидіння, як кому краще. Євтушенко перебрався до Швеції.

Спочатку він мав їхати до «Хаммарбю». Крім Вадима, на перегляді були ще два динамівці, але шведи обрали саме його. Але тут така невдача… «Хаммарбю» не влаштувала сума, яку запросило за форварда «Динамо». І угода майже накрилася. Але в останній момент на горизонті «намалювався» ще один клуб зі шведської столиці - АІК. Їх ціна у півмільйона шведських крон (близько ста тисяч доларів за тодішнім курсом) не відлякала. Ось із такими пригодами Вадим Євтушенко став гравцем АІК.

За його словами, перше, що впало у вічі на новому місці - купа вільного часу. Одне тренування на день, а бувало і взагалі день проходив без занять - футболіст, який звик до дуже інтенсивного спортивного динамівського побуту, не знав, куди себе подіти. І щоб знайти собі застосування, сів штудіювати шведську мову. До речі, на той час у Швеції іноземцям доплачували за те, що ті вивчали шведську мову. Тож вийшло і корисно, і прибутково.

***

«Вливання» динамівської легенди у шведський середняк (на той час АІК на Батьківщині не котирувався - напередодні переходу Євтушенка стокгольмці мало не понизилися у класі) вийшло дуже складним. Справа в тому, що тодішній шведський футбол був досить простим. Якщо не сказати примітивним. Як пізніше згадував Вадим Анатолійович, гра проходила між двома штрафними майданчиками. «Бій-біжи», одним словом. Євтушенко у тій ігровій структурі виконував функції не форварда, а розігруючого.

У перший сезон вийшло «так собі». АІК довго йшов на третьому місці, але на фінішній «стрічці» команда програла кілька матчів поспіль, і зрештою фінішувала лише на восьмому місці.

Хоча такий результат був сприйнятий як вдалий, адже команда вже не боролася за виживання.

Наступний сезон для Євтушенка в АІК вийшов калькою попереднього: знову довго йшли третіми, але провал на фініші - і лише сьома позиція у таблиці.

ФК АІК

І лише на третій рік розпочалися якісні зміни. І ці зміни пов'язані, в першу чергу, зі зміною тренера. Ослунда змінив Седерберг, який сповідував більш комбінаційний та атакуючий футбол. Під його керівництвом АІК вперше за довгий час потрапив у фінальну стадію чемпіонату (у першу шістку команд), вийшов у фінал Кубка Швеції, де поступився «Гетеборгу».

Але свого Вадим та його команда досягли лише через рік. Тоді на користь АІК зіграв і той факт, що напередодні нового сезону лідери тамтешнього футболу - «Гетеборг» та «Мальме» - розпродали своїх лідерів. А ось АІК міг собі дозволити посилитися якісним захисником із «Аяксу» Ларссоном. Ось ці два нюанси, а також чудова гра Євтушенка на місці плеймейкера, й визначили чемпіонство АІК.

Все вирішувалося в останньому турі чемпіонату-1992. У виїзній грі проти «Мальме». Команді зі Стокгольма треба було не програти, щоби стати чемпіоном. І вона не програла. Два з трьох м'ячів за АІК забив тоді саме Євтушенко. А всього в його активі того сезону було 14 м'ячів.

«У нас тоді підібрався боєздатний колектив гравців, але треба віддати належне Содербергу. Томмі не є суто футбольним тренером, він не футболіст взагалі, займався баскетболом. Натомість у нас був дуже грамотний другий тренер. Томас Літ - він дуже ретельно ставився під час тренувань до різних дрібниць. Содерберг - це комісар, він запалював команду, міг підстебнути, пожартувати. Томмі має такий стиль управління.

Чемпіонат у Швеції тоді був досить сильним. «Гетеборг» і «Мальме» надалі були фаворитами, а ми поступово піднімалися. Після десятих місць у перші роки мого перебування в АІК, після боротьби за виживання команда вже боролася за місця у верхній частині таблиці. У 1988-1989-му могли програти лідерам 0:4 - 0:5, але вже у фіналі Кубка Швеції 1991 року зіграли з «Гетеборгом» в основний час 2:2 і поступилися лише у додаткові 30 хвилин. На мій погляд, саме після цього матчу у свідомості гравців АІКу стався перелом. Молоді гравці зрозуміли, що ми здатні боротися із фаворитами на рівних. Чемпіонами ми стали, перемігши на виїзді 3:2 «Мальме». Мені в тій зустрічі вдалося відзначитись двічі», - згадував Євтушенко в інтерв'ю нашому колезі Івану Вербицькому.

***

Провівши за АІК чотири сезони, і в останньому з них видобувши чемпіонську корону, Євтушенко отримав пропозицію від керівництва клубу продовжити контракт. Але тут оказія: іноземцям місцева влада не дозволяла відкривати візу більше, ніж на чотири роки. Вплинути на ситуацію ні АІК, ні, тим більше, Євтушенко не могли.

А от уболівальники клубу та журналісти - вплинули. «Королю, допоможи Вадиму!» - такі плакати на трибунах стокгольмського стадіону висіли постійно. Плюс преса зчинила бучу: мовляв, давайте поміняємо законодавство, щоб Євтушенко залишився ще на рік у Швеції.

І вся ця імпульсивна та дуже щира кампанія в результаті завершилася тим, що до закону було внесено спеціальну поправку, згідно з якою спортсменам та тренерам після чотирьох років дозволялося залишатися у Швеції й надалі. Та поправка діє й донині. І називається вона «законом Євтушенка».

ФК АІК. Вадим Євтушенко

Свій останній, п'ятий сезон в АІК Євтушенко вважає невдалим. Хоча команда й посіла третє місце, своєю грою Вадим був незадоволений. Не в останню чергу тому, що його знову, як колись у «Динамо», перевели на фланг півзахисту. Швидкість була не та. Воно й не дивно, адже футболісту виповнилося вже 35.

Після того сезону Євтушенко пішов із стокгольмського клубу. Пішов на пониження: у нижчий дивізіон - «Сіріус», за який відіграв ще два роки.

А потім плавно перекочував на тренерську ниву. Працював у штабах «Ярфали», «Реймерсгольма» та «Хаммарбю». А самостійно очолював команду «Валста», за яку, до речі, грав його старший син - В'ячеслав. Цікаво, що обидва сини Євтушенка - і Слава, і Вадим - стали футболістами. І обидва встигли пограти за АІК.

Тепер до структури клубу повернувся і Євтушенко-старший. Коло замкнулося.