Фактор Джонсона: як одна людина може змінити історію

«Ще зовсім малим я був абсолютно переконаний у тому, що Черчилля цілком можна вважати найвеличнішим державним діячем з усіх, кого породила Британія. Уже з ранніх літ у мене сформувалося чітке уявлення щодо його досягнень: усупереч усьому, подолавши одну з найгидотніших тираній в історії світу, він привів мою країну до перемоги», - з цих слів починається книга письменника, а нині премєр-міністра Великобританії Бориса Джонсона «Черчілль: як одна людина змінила історію».

Сьогодні Борис Джонсон, як його попередник сер Вінстон Черчілль, робить все, щоб змінити історію.

Все справді пізнається в порівнянні. Цю затерту істину особливо явно розумієш зараз, під час війни. Під час великого надлому і не меншого великого вододілу. Саме зараз визначаються як контури найближчого майбутнього, причому всього світу, всієї повоєнної системи координат, а й чітко видно, хто за кого. А хто - проти. Стосовно нашої країни - хто наш друг, хто наш ворог. А хто просто так. Як угорське убожество під прізвищем Орбан.

Вкотре в цьому жорстокому і жахливому надламі, у цій нелюдській м'ясорубці проявилася - і ще сотні разів проявиться - вся ницість божка ерефії. І істинна справжність українців - звичайних громадян, звичайних воїнів, їхнього звичайного президента. Друзі мої, ви і ми надзвичайні! І в цьому не втомлююся дивуватися кожен божий день після 24 лютого. І, певен, дивуватимуся і далі. Тому що наші люди - з великої літери. Вони «залізні», як охарактеризував нас під час нещодавнього несподіваного візиту до Києва прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон.

А на противагу цьому - візьмемо, хоча б, церемонію прощання з «окочурившимся» з третьої спроби - цього разу вже по-справжньому - одним із головних кремлівських клоунів жириновським. З букетиком квітів попрощатися з ідіотом прийшов і хуйло. А поряд - нікого: ні сім'ї, ні численної челяді, ні масовки, що плаче. Кремлівський карлик продовжує панічно боятися замаху. І нежитю. Та й хрін із ним. Сьогодні йтиметься про справжніх людей. Конкретно - про вищезгаданого британського прем'єр-міністра.

***

Зізнаюсь, для мене особисто його несподіваний візит до столиці України не став несподіванкою. У тому сенсі, що, на мою думку, якщо хтось і може не побоятися зараз прибути в нашу країну, та ще й потягом, то це саме Борис один із таких. І в цьому, якщо ми вже почали тему порівнянь, він конкретно відрізняється від президента США.

І тому, і другому спецслужби своїх країн не рекомендували, причому категорично - відвідувати Україну. Джо побоявся. І доїхав лише до польського Жешува. Борис - не побоявся. І приїхав до Києва.

Тут справа не стільки у віці (англієць молодший за американця на цілих 22 роки), скільки в «нутрянці». Не говоритиму нічого поганого про 46-го президента Америки, адже, так чи інакше, Штати завжди були і будуть одним із головних наших стратегічних партнерів. Але особисто моя суб'єктивна думка така: «46-му» явно не вистачає харизми, сміливості та прямолінійності. Особливо на тлі кацапської агресії в Україну та показового брязкання путіним ядерною кнопкою. Лідер найсильнішої і найбагатшої країни світу міг запросто розчавити гопника з пітерського підворіття, немов таргана. Одним рухом свого черевика. Але побоявся. Все грав у заспокоєння. І догрався. Як сказав із цього приводу американський шоумен Білл Мейхер, «нарешті у Америки є президент, якого всі люблять. І цей президент - Володимир Зеленський».

А ось 77-й прем'єр-міністр Великобританії має і харизму, і сміливість, і дуже потрібну зараз прямолінійність. Чесно кажучи, Борис мало чим схожий на справжнього британця, яких ми зазвичай вважаємо поголовно манірними і гордовитими. Він, швидше, скидається на слов'янина - і зовні, та й внутрішньо: справжній хлопець-друзяка. Ну, на крайній випадок, він схожий на справжнього американця - «кіношного» простака, який у критичний момент стає міцним горішком. У цьому випадку справді щось є, адже нинішній глава британського уряду народився у Нью-Йорку - «столиці світу».

І ось ще один парадокс: Байден за походженням - ірландець. Здавалося б, гордий дух гордого народу має бути в крові, але там більше прагматизму та обережності. Якоїсь овальної правильності, «процедурності», чи що, причому, застебнутої на всі ґудзики. Включно із верхнім.

А ось у Джонсоні - все не так. У сенсі, якщо порівнювати з Байденом. Людина настільки нестандартна, як і неординарна. У ньому є цілий пласт від його улюбленого Черчилля. Сер Вінстон був журналістом і публіцистом, причому відмінним, і Борис теж. Черчилля розтягли на цитати на багато поколінь уперед, і, щось мені нагадує, Джонсона теж розтягнуть. Коли він перейде до класиків. Тому що цей теж такий - екстравагантний, авторитетний, шанований і друзями, і опонентами, складний у своїй простоті, і простий у своїй складності. Глиба, а не людина. Причому цією брилою він був завжди - і коли був репортером, і коли був мером Лондона, і особливо коли очолював МЗС Британії.

До речі, для мене не дивно, що Зеленський із Джонсоном (або Джонсон із Зеленським - у даному контексті не має значення) на «ти». Саме такі нестандартні політики швидко знаходять не лише спільну мову, а й спільні точки дотику. І я більш ніж впевнений, що тепер британський Борис часто приїжджатиме до українського Володимира: вони мають однакову «групу крові».

***

Що ж до цілей і особливо «наслідків» візиту британського лідера до Києва, то про це чіткіше, та й об'єктивніше розкажуть політичні оглядачі. Мені ж здається, що за «фасадом» їхніх загальних фраз на «післяматчевій» прес-конференції ховається щось більше, ні, не так - значно більше. Напевно, Борис привіз нашій країні не лише слова підтримки, які конвертуються до всього і в дуже дзвінку монету (близько півтора мільярда доларів), а й, очевидно, не менш потрібні нам зараз військові «іграшки». Мені здається, першими про них дізнаються кацапські орки.

Але головний результат візиту Бориса до Володимира, на мій глибоко суб'єктивний погляд, навіть не в «гостинцях» військово-промислового комплексу. Мені здається, що вже незабаром, після остаточного краху планів путлера, і остаточного краху самого кацапстану, у Європі та світі буде нова «система координат». Новий фундаментальний світоустрій. І Україні в цьому порядку буде відведено не лише нову, а й особливу, точніше - обрану роль. І Джонсон, як лідер країни-стовпа європейської цивілізації, це чудово розуміє. Напевно, НАТО зазнає «тектонічних» змін. І виникнуть більш конкретні, чіткіші, скріплені чимось більшим, ніж словесними зобов'язаннями, військово-політичні союзи. Союзи, які грають реальні, а не картонні ролі.

Союз Великої Британії, України і Польщі, яка, напевно, приєднається до нас, стане одним з таких.