Маркетинг з кам'яного віку. Чому Аргентина нецікава скаутам із Європи

Літо цього року стало особливим для Ліонеля Мессі. Він нарешті завоював свій перший міжнародний трофей, ставши тріумфатором Кубка Америки-2021, а водночас і найкращим бомбардиром турніру. Після цього Ліонель справді може зітхнути із полегшенням, адже у свої 34 роки він чудово розумів, що в нього більше може і не виникнути шансу виграти великий турнір, особливо з огляду на нинішній склад збірної Аргентини.

Сім років тому, на ЧС-2014, на якому Аргентина дійшла до фіналу, «біло-блакитні» мали приголомшливу атаку. У них був Гонсало Ігуаїн, який забив 24 м'ячі у 46 матчах за Наполі, Серхіо Агуеро з його 28 голами у 34 іграх і, звичайно ж, Ліонель Мессі, котрий наколотив одразу 41 м'яч у 46 зустрічах за Барселону. Навіть на лаві у тій збірній сидів Родріго Паласіо, на рахунку якого було 19 голів у сезоні-2013/14.

На Кубок Америки-2021 Ліонелю Скалоні довелося привозити значно скромніший склад, якщо оцінювати його атакувальний потенціал. Агуеро не помолодшав, та й в плані результативності не додав у порівнянні із показниками семирічної давнини. Хоакін Корреа та Анхель Корреа - гравці, від яких навряд чи хтось чекав на гольовий зорепад, а тому сподіватися Скалоні тільки й залишалося, що на Лаутаро Мартінеса (19 голів у 48 матчах за Інтер) та Ліонеля Мессі, котрий не старіє душею, але влітку переживав складні часи, пов'язані з відходом із Барселони.

За сім років у збірній Аргентини відбулася разюча зміна кадрів, яка однозначно не дозволяє називати нинішню команду сильнішою, ніж попередня. І це з урахуванням того чинника, що раніше в Аргентині не було серйозних проблем із тим, ким без втрати якості замінити того чи іншого футболіста у головній команді країни. «Біло-блакитним», навпаки, заздрили, тому що Аргентина довгі роки вважалася одним із найбільших постачальників футбольних талантів на світові ринки, зокрема й до Європи.

Досить згадати приклад із Анхелем Ді Марією. Він був настільки популярним і затребуваним, що після того, як допоміг Аргентині виграти чемпіонат світу U-20 у Канаді в 2007 році, просто чекав, коли за ним прилетить вертоліт з іноземними купцями, й ті узгодять ключові умови трансферу з босами Росаріо Сентраль. В результаті першою європейською зупинкою Ді Марії стала Бенфіка, за якою пішли ще більш топові колективи - Реал, Манчестер Юнайтед та Парі Сен-Жермен. При цьому Анхель виявився зовсім не єдиним членом тієї легендарної аргентинської молодіжки, який після успіху на чемпіонаті світу перебрався до Європи. Всього таким маршрутом пройшли 11 футболістів, включаючи Серхіо Агуеро.

Подібна тенденція легко зрозуміла для країни, яка є найбільш титулованою у плані перемог на чемпіонатах світу U-20 (у «біло-блакитних» одразу шість тріумфів, здобутих у 1979, 1995, 1997, 2001, 2005 та 2007 роках). Практично щоразу з чемпіонського складу виходили зірки: Естебан Камб'яссо та Пабло Аймар у 1997-му; Ніколас Бурдіссо, Максі Родрігес та Хав'єр Савіола у 2001-му; Фернандо Гаго, Пабло Сабалета та Ліонель Мессі у 2005-му. Все це говорить про одне - в Аргентині надміру молодих талановитих футболістів, які тільки й чекають, коли за ними прилетять багаті купці з Європи.

Однак останнім часом багато європейських клубів дещо охолонули до аргентинського ринку. Наприклад, десять років тому в італійській Серії А грали 47 аргентинців, а зараз - лише 19. 2014-го в англійській Прем'єр-лізі було зареєстровано 23 аргентинські легіонери, нині ж - лише 9.

У компетентних колах подейкують, що на зменшення інтересу європейських купців до Аргентини вплинула історія, котра сталася кілька років тому зі скаутами Копенгагена. Данці прибули до міста Авельянеда, що на південь від Буенос-Айреса, щоб подивитися на багатообіцяючого молодого футболіста, який виступає за Расінг. Проте європейці зіткнулися з несподіваною проблемою - вони просто не зрозуміли, як потрапити на стадіон.

У Європі між клубами давно існує негласна угода, за умовами якої скаутам завжди надаються певні пільги, зокрема додаткові квитки на вигідні місця для перегляду, які зазвичай знаходяться в районі прес-центру. Але скаутам Копенгагена просто не відповіли ні на дзвінки, ні на електронні листи, а тому гінцям з Європи не залишалося нічого іншого, як купити квитки та сісти разом із галасливими фанатами за воротами. Говорити про те, що це аж ніяк не найкраще місце для оцінки перспектив футболіста навряд чи варто...

Кажуть, що після тієї історії боси Расінга з'ясували, чому ситуація пішла таким непривабливим для іміджу клубу шляхом, проте в Аргентині завжди було дуже складно для скаутів. Тим самим ця країна контрастує не лише з Європою, а й зі своїм найбільшим суперником у південноамериканському регіоні - Бразилією.

Бразилія довгі роки є найкращою країною-експортером футболістів у світі. У травні 2020 року звіт футбольної обсерваторії CIES показав, що за межами рідної країни на професійному рівні грають 1535 бразильців. Безумовно, Аргентині подібні показники тільки сняться, але нещодавно вона була дуже близька до свого одвічного опонента. У 2014 році Аргентина продала за кордон футболістів більше, ніж Бразилія. Зараз ці цифри впали в рази, і у 2019-му лише 78 аргентинців залишили рідний чемпіонат заради виступів за кордоном. І це при тому, що у бразильців рік у рік спостерігається тільки зростання.

Скаути з Європи нині високо цінують той факт, що стандарти навчання молодих футболістів у Бразилії підходять дедалі ближче до тих, які прийняті у їхніх країнах. Це дозволяє бразильським легіонерам швидше адаптуватися до нових реалій і раніше демонструвати свій потенціал. Крім того, працювати з бразильськими клубами для європейців виявляється набагато зручніше. «У Бразилії вас завжди запросять, проведуть екскурсію академією, запропонують чашку кави та люб'язно поспілкуються про всіх гравців, які цікавлять вас. Вести з ними бізнес стає набагато простіше», - розповідав нещодавно один із представників скаутингового агентства, яке працює в Південній Америці в інтересах топ-клубів Англії.

У підсумку результати роботи Бразилії очевидні, як білий день. До 2014 року в італійській Серії А виступало більше аргентинців, ніж бразильців, як і з 2014 по 2018 роки в англійській Прем'єр-лізі. Нині ж навіть в Іспанії, де аргентинці мають величезний плюс у вигляді загальної мови, ситуація вирівнюється - у 2018-му в Ла Лізі грало 39 аргентинців і лише 21 бразилець, а нині ці цифри становлять 29 та 16 відповідно.

Зважаючи на те, що ціни на трансферному ринку зростають з кожним роком, не дивно, що клуби-покупці хочуть знати про своїх новачків максимально багато. Тому у своїй роботі скаути все менше й менше покладаються на інтуїцію та інстинкти, а все більше - на аналіз та зібрані відомості. Однак, як же ж видобути останні, якщо тебе навіть не пропускають на стадіон, змушуючи дивитися матч у компанії шалених фанатів?

Очевидно, що футбольна Аргентина перестає бути цікавою для багатьох клубів Європи не через проблеми із талановитими гравцями, а через жахливу організацію, яка залишилася десь далеко в минулому. За часів, коли маркетинг став ледве не окремою наукою, все ще трапляються ситуації, котрі нагадують сцени з кам'яного віку. А якщо так, то й не дивно, коли Бразилія лише збільшує показники футбольного експорту, а Аргентина сидить і нервово курить осторонь…

Текст: meta.ua/sport