Ганна і Алафіліпп захистили титули. Підсумки чемпіонату світу з велоспорту

19 вересня - гонка з роздільним стартом, чоловіки

Розклад чемпіонату світу в цьому році було трохи незвичним: індивідуальна гонка на час серед чоловіків цього разу відкривала програму чемпіонату, а не проходила в мід-вік. Напевно це рішення продавили місцеві фламандські організатори: дві головних зірки збірної Бельгії, Воут Ван Арт і Ремко Евенпул, були претендентами на медалі як в розділці, так і в груповій гонці, і додаткові 3-4 дня відпочинку в порівнянні зі звичним розкладом їм були дуже до речі.

На минулорічному чемпіонаті в італійській Імолі Ван Арт завоював два срібла, і дуже сподівався, що на домашній трасі зуміє позбутися реноме «вічно другого». Шанси на золото в розділці були дуже непоганими: торішній чемпіон, Філіппо Ганна, в нинішньому сезоні виглядав трохи слабкіше, та й довша дистанція розділки теж була не на руку італійцеві.

І почав Ван Арт по-чемпіонськи, показавши найкращий час на першій відсічці - Ганна програвав йому 6 секунд. Однак після цього італієць почав наполегливо і методично відігравати своє відставання: на другій відсічці він вже фактично вийшов «в нуль», а на фініші в підсумку виграв у Ван Арта ті ж шість секунд. Другий поспіль титул для італійця і чергове срібло для Ван Арта.

Парадокс: вся Бельгія сподівалася на те, що саме довша, ніж рік тому, дистанція розділки вдарить по шансах Ганни, який, як прийнято вважати, тяжіє до більш коротких дистанцій. А в підсумку Філіппо саме на другій половині дистанції схилив шальки терезів в дуелі з Ван Артом на свою користь. Все ж набагато важчим бар'єром для Ганни в розділці є не дистанція, а рельєф траси.

Бронзу завоювала друга зірка збірної Бельгії - Ремко Евенпул, який стартував раніше за всіх з топ-фаворитів. Однак не можна сказати, що саме цей фактор позбавив Ремко шансів на більш високе місце - аж надто багато він програв двом дуелянтам. А ось Касперу Асгрену знання графіка Евенпула не допомогло - він в результаті програв йому 2 секунди і залишився з «дерев'яною» медаллю. Свіжоспечений чемпіон Європи Штефан Кюнг цього разу розчарував і лише замкнув топ-5, програвши Ганні більше хвилини.

Тоні Мартін напередодні старту чемпіонату світу оголосив про завершення кар'єри, і досить несподівано легендарний німець зумів голосно грюкнути дверима. В індивідуальній розділці він замкнув топ-6, а після цього ще й завоював золото в естафеті разом зі збірною Німеччини. Так, звичайно, естафета - новий вид програми, і не настільки престижний, як розділка і, тим більше, групова гонка, але все одно прощання «панцервагена» з велоспортом вийшло таким, про яке можна тільки мріяти.

26 вересня - групова гонка, чоловіки

Групова гонка на будь-якому титульному старті завжди є родзинкою програми і головним стартом турніру. І, як і на недавньому чемпіонаті Європи, свій статус вона виправдала сповна. Знову ми побачили відкриту боротьбу грандів вже на дуже ранніх стадіях гонки, хоча те, що відбувалося в попередні дні в жіночих і молодіжних групових гонках, віщувало якраз нудну і закриту боротьбу.

Дуже багато уваги було прикуто до внутрішньокомандної ієрархії збірної Бельгії і до того, чи буде готовий Ремко Евенпул підкоритися командним інтересам і працювати на Воута Ван Арта. В результаті вундеркінд з «Deceuninck Quick Step» став одним з головних протагоністів гонки: він з самого початку сам намагався їхати в відриви, ловив атаки конкурентів - працював як на себе, так і на команду.

У підсумку командні інтереси були поставлені на перше місце, і у вирішальний момент гонки Евенпул сумлінно відпрацював на Ван Арта, і відстав. Однак те, який колосальний обсяг роботи Ремко виконав до цього, говорить про те, що форма його була на висоті, і він був готовий і сам боротися за найвищі місця.

Ще одними порушниками спокою була збірна Франції, яка постійно атакувала - то зусиллями Бенуа Конефруа, то Антоні Туржі, то Валентена Мадуа, а потім на авансцену вийшов і сам Жуліан Алафіліпп, який захищав свій чемпіонський титул. При чому спочатку здавалося, що великих звершень від нього в цей день чекати не варто - він постійно бовтався в хвості групи і виглядав не дуже добре.

Однак на більш пізніх стадіях гонки Алафіліпп почав раз по раз атакувати. І за 17 км до фінішу з п'ятої спроби Жужу таки зумів втекти і в героїчному стилі здобути перемогу. Красива перемога француза і другий поспіль чемпіонський титул для нього. При чому, як виявилося в результаті, Алафіліпп не послухався наказів головного тренера збірної Франції Тома Воклера - той робив ставку на Флоріана Сенешаля і його спринт з групи.

Так чи інакше, дії Алафіліппа були блискучими, а ось тактичні рішення, які приймали в гонці його головні конкуренти, збірні Бельгії, Італії та Нідерландів - це суцільне нагромадження нісенітниць.

Після атаки Алафіліппа кожна з цих команд мала в першій групі по два гонщика. Бельгійці і нідерландці, замість того, щоб організувати переслідування і попрацювати на своїх лідерів, Ван Арта і Матьє Ван дер Пула, відправили вперед своїх других номерів - Яспера Стуйвена і Ділана Ван Баарле. Разом з ними поїхали датчанин Міхаель Вальгрен і американець Нілсон Паулесс. У той час, як лідери Бельгії і Нідерландів залишилися в пелотоні паралізованими - не працювати ж проти своїх партнерів по команді.

Розмін досить дурний: Ван Баарле і Стуйвен - гонщики непогані, але все ж помітно поступаються в класі лідерам своїх збірних. Разом з Паулессом і Вальгреном добрати Алафіліппа вони так і не змогли, і в підсумку розіграли лише срібло і бронзу. А господарі, бельгійці, взагалі залишилися без медалі - у вирішальний момент Стуйвена фінішний спринт підвів. І тепер можна лише гадати, що було б, якби замість цього невдалого розміну Бельгія і Нідерланди спробували організувати нормальне переслідування Алафіліппа.

Якщо бельгійці і нідерландці хоча б відправили вперед своїх других номерів, то збірна Італії не зробила навіть цього. Але тактичні помилки у «Скуадри Адзурри» посипалися ще задовго до цього. У ранній відрив, ініціатором якого був Евенпул, практично всі топ-збірні делегували як мінімум по одному своєму представнику. Всі, крім Італії. І потім підопічним Давіде Кассані довелося витратити багато сил і виснажити не одного свого гонщика, щоб цей відрив ліквідувати. При чому, досить несподівано в якості звичайного грегарі італійці використовували Маттео Трентіна, якому багато хто віддавав статус другої ставки команди.

Так чи інакше, у вирішальний відрив за 53 км до фінішу Італія, як і Бельгія, зуміла делегувати одразу трьох гонщиків - це лідер команди, Сонні Кольбреллі, спринтер Джакомо Ніццоло і Андреа Баджолі. Відмінний ресурс для реалізації як мінімум двох тактичних сценаріїв, але в підсумку цим ресурсом «Скуадра Адзурра» розпорядилася бездарно.

Спочатку італійці спалили Баджолі, змушуючи його працювати попереду в ті моменти, коли в цьому не було ніякої необхідності. А потім не поберегли і спринтера Ніццоло, змусивши його працювати попереду тоді, коли в цьому вже не було ніякого сенсу - група найближчих переслідувачів була вже в двох хвилинах.

І в момент вирішальної атаки Алафіліппа допомагати Кольбреллі вже було нікому - Баджолі до того моменту, як і Евенпул, з групи випав, а Ніццоло якраз перед атакою француза тягнув групу на собі - йому свіжості теж не вистачило. А Кольбреллі був дуже сильний: наприклад, те, як легко він закрив одну з ранніх, але дуже потужних атак Алафіліппа, вразило.

Жуліан Алафіліпп

Ближче до фінішу, розуміючи, що шанси на перемогу зникають, Кольбреллі пішов в атаку відчаю і буквально за кілька сотень метрів скоротив відставання від француза з 38 до 24-25 секунд. Якби в той момент його підтримали Ван Арт, Ван дер Пул та інші попутники, наздогнати Алафіліппа ще можна було, але підтримки Сонні так і не знайшов, і був змушений змиритися з поразкою.

За роки свого керування збірної Італії Давіде Кассані неодноразово ідеально тактично розписував гонки на чемпіонатах світу, але його підводили виконавці. Цього разу все було навпаки - лідер в ідеальній формі, але тактично «Скуадра Адзурра» провалилася.

Так чи інакше, підсумок один і той же: принести Італії ювілейний, 20-й чемпіонський титул, за 7 років свого правління Кассані так і не зумів, хоча на чемпіонаті Європи італійці домінують уже чотири роки поспіль. В кінці сезону Кассані, очевидно, йде у відставку - з новим керівництвом Федерації велоспорту Італії у нього занадто різні погляди на майбутнє. При цьому в цілому чемпіонат світу у Фландрії для збірної Італії став тріумфальним: три золота (крім Ганни, перемогли Філіппо Барончіні серед молоді у чоловіків і Еліза Бальзамо серед еліти у жінок, обидва в групових гонках) і одна бронза принесли італійцям перемогу в медальному заліку.

Замкнув топ-6 Том Підкок - вже після того, як контратака відчаю від Кольбреллі захлинулася, він поїхав самотужки і ледь не добрав групу Стуйвена - не вистачило буквально 1-2 кілометрів. Що вже говорить про те, що, при бажанні, топ-фаворити після атаки Алафіліппа ще дуже довго мали шанси повернутися в боротьбу за чемпіонство. Ну а Підкок довів, що, незважаючи на молодий вік і відносно скромний бекграунд в шосейному велоспорті, вже готовий боротися за найвищі місця на найбільших одноденках.

Ще одним провалом гонки стала збірна Словенії. У неї було відразу три претенденти на високі місця - це і Прімож Рогліч, і Тадей Погачар, і Матей Мохоріч. В результаті перших двох в гонці не було видно взагалі, а Мохоріч у вирішальний відрив не відібрався і фінішував лише 14-м.

Не зуміли здивувати і зіркові ветерани - Александер Крістофф і Петер Саган. Обидва в момент вирішальних атак просто не мали достатньо свіжості в ногах, і фінішували в великому пелотоні. Крістофф за традицією виграв спринт з нього, але це лише 21-ше місце в підсумку.

Підводячи підсумки, варто зазначити, що другий рік поспіль чемпіонські райдужні майки як в розділці, так і в груповій гонці, залишилися на плечах одних і тих же людей - Філіппо Ганни та Жуліана Алафіліппа відповідно. Таке раніше траплялося лише одного разу в історії: в 2006-2007 роках по два рази поспіль перемагали Фабіан Канчеллара та Паоло Беттіні.

А як там наші?

Збірна України на цьому чемпіонаті світу виступила в ролі статиста і за медалі не боролася - досить прогнозований результат, враховуючи, що головні зірки українського велоспорту, Марк Падун і Андрій Пономар, мундіаль пропускали. Групову гонку жоден з чотирьох представників України не доїхав до фінішу. З солідних результатів відзначимо 15-те і 26-те місця в елітній жіночій розділці від Валерії Кононенко та Анни Соловей відповідно, а також 25-й результат Максима Білого у молодіжній груповій гонці серед чоловіків - 20-річний гонщик з Миколаєва приїхав на фініш в пелотоні , але загубився в фінішному спринті.