ЯКОВЕНКО: «Якщо я щось роблю, я повинна це робити на вищому рівні»

Одна з найталановитіших бійців джиу-джитсу - про те, чому вибрала цей вид спорту, найбільш пам'ятних змаганнях і цілі на майбутнє

Чемпіонка світу і Європи, багаторазова чемпіонка України і призер національних і міжнародних змагань, одна з найтитулованіших юних бійців джиу-джитсу Олександра Яковенко в ексклюзивному інтерв'ю розповіла про найбільш пам'ятний титул, рівень джиу-джитсу в Україні, ковідний сезоні і цілі на майбутнє.

- Чому обрала саме джиу-джитсу? Чим привабив цей вид єдиноборств?

- Свій шлях в джиу-джитсу я почала 7 років тому, коли мені було 8 років. Насправді тоді ні я, ні мої батьки не дуже мали уявлення про предмет, та й джиу-джитсу тоді мало значно менше послідовників, ніж зараз.

Вийшло так, що в моїй школі була секція джиу-джитсу. Молодша школа (1-2 класи) була в одній будівлі, а старша школа (з 3 класу) - в іншій. Ось у старшій школі і була секція джиу-джитсу. Коли я вчилася у 2 класі, моя подружка (вона вже тоді ходила в старшу школу) розповіла мені, що вона ходить на джиу-джитсу. Я зацікавилася, прийшла додому і сказала мамі, що в наступному навчальному році я буду займатися джиу. Мама поставилася насторожено до мого пориву, але дозволила.

Потім вона розповідала мені, що думала, що я пару раз сходжу, мені там зроблять боляче і я кину цю справу. Але вийшло інакше. Мене захопило з першого заняття і я відчула, що мені дуже подобається цей спорт. Згодом, коли я стала перемагати на всіляких турнірах, стало зрозуміло, що потрібно розвиватися і перетворювати це захоплення на професійне. Але в секції, яку я відвідувала, ухил був не в бразильське, а в японське джиу-джитсу, бразильське вивчалося, ніби якийсь факультатив. Тому я змінила тренера і клуб, чому дуже рада, але це вже інша, нецікава історія.

- Перемоги у тебе почалися з самого дитинства. Як думаєш, за рахунок чого вже на початковій стадії у тебе були такі результати?

- Складно сказати, я не дуже люблю себе хвалити або оцінювати. Напевно, перш за все зіграв свою роль мій вроджений перфекціонізм. Я з дитинства була такою - якщо я щось роблю, я повинна це робити на вищому рівні. Інакше немає сенсу взагалі. Я і в навчанні така, і в інших сферах. Багато говорили мені, що я талановита. Але, чесно кажучи, я все ж схильна думати, що перемоги - результат праці, а не таланту.

- Особисто для тебе, який найбільш пам'ятний титул і змагання? Чому?

- Мені складно виділити якийсь один турнір. Всі турніри, в яких я брала участь, залишили в моїй душі спогади і неймовірні емоції. Були і розчарування, і радості, і сльози, і сміх, і злість, і задоволення. Я зберігаю ці враження і ціную кожне з них.

Але якщо вже вибирати, то, напевно я б вибрала Гран Прі ТМС в 2020 році, в якому я брала участь. Це був дуже незвичайний формат - спортивне шоу. І мені дуже сподобалося тоді.

- Ти брала участь в змаганнях навіть в пандемію, завоювавши бронзу на чемпіонаті світу. З якими складнощами ти тоді зіткнулася?

- Ой, я до сих пір згадую цей Чемпіонат як одне з найскладніших випробувань, які мені доводилося переживати. Складнощі були в усьому - матеріальна складова поїздки, труднощі з оформленням документів в період пандемії, дуже суворі умови для учасників у зв'язку з анти-ковід заходами.

Тим більше, що це був мій перший досвід самостійної (без батьків) подорожі за кордон. Якби не підтримка мами, яка з України переживала зі мною кожну хвилину, і мого тренера - Вадима Пузанова, який погодився на цю авантюру і поїхав зі мною, я б не змогла пройти цей шлях і привезти Україні першу медаль з Чемпіонату світу серед дівчат- юніорів синіх поясів. Хоча всередині себе я не дуже задоволена цим результатом.

Хотілося, звичайно, виграти золото. Але напевно, нервове напруження зіграло свою негативну роль. Я не змогла зловити той кураж, який би дозволив мені завоювати золоту медаль Чемпіонату світу. Але я збираюся повторити. І все таки стояти на верхньому щаблі п'єдесталу.

- Не так давно в Запоріжжі відбулися чергові змагання з джиу-джитсу під егідою Ліги ТМС. Які у тебе залишилися враження?

- Про турніри, організованих Лігою ТМС, можна розповідати годинами. Боюся, якщо я почну описувати всі свої враження, ми не зупинимося дуже довго.

Я пам'ятаю часи, коли на Чемпіонаті України з джиу-джитсу було 250 учасників і це вважалося дуже круто - зібрати таку кількість людей. А тепер турніри Ліги ТМС збирають більше 1000 чоловік і це далеко не межа.

Джиу-джитсу настільки швидко зростає і розвивається, що через пару років тисяча учасників на чемпіонаті буде згадуватися з такою ж посмішкою, як я зараз згадую 250. Турнір в Запоріжжі був феєричним. У всіх відношеннях.

По-перше, це найкрутіша арена. На ній можна проводити Чемпіонат світу. По-друге, організація. Я ніколи не бачила, щоб команда, що складається з такої великої кількості людей, діяла як один налагоджений механізм.

По-третє, конкуренція. Не секрет, що на чемпіонати, організовувані Лігою ТМС з'їжджаються кращі компетитори України, та й вже не тільки України. Завжди приємно боротися з сильними суперниками.

По-четверте, суддівство. Мені дуже подобається команда рефері, яка обслуговує ваші Чемпіонати. І не тому, що я сама виступаю в ролі судді турнірів ТМС (сміється).

Я була на Чемпіонаті Європи в Дубліні в 2019 році, який проводився IBJJF, я була на Чемпіонаті Європи в Римі в 2020 році, який проводився АJP. Так ось Ліга ТМС вже готова організовувати не тільки великі українські турніри, а й міжнародні турніри світового масштабу.

- Наскільки взагалі важливі для юного компетитора такі турніри?

- Мені дуже подобається в бразильському джиу-джитсу те, що на змаганнях можуть виступати всі. Від 4 до 99 років. Це унікальний спорт в своєму роді. Решта видів спорту припускають дуже коротку спортивну кар'єру, що підходить не всім і багатьох розчаровує.

Що стосується зовсім юних спортсменів, то з моєї точки зору - змагання потрібні. Це підсумок, іспит на знання того, чому дітки присвячують час і сили. Але чи потрібні вони кожній дитині? На це питання, напевно, краще дадуть відповідь дитячі тренера, у мене в цій сфері поки замало досвіду.

- Які у тебе глобальні цілі в спорті? Чого хотіла б досягти?

- По-перше, як сказав мій тренер Вадим на ефірі рубрики ТМС-Talk, у мене залишилися незавершені справи в Абу-Дабі, на Чемпіонаті світу. Це моя найближча мета. Решта сформулюю по ходу руху.

Я ще вчуся в 10 класі, у фізико-математичній школі, тому в моєму житті зараз дві сторони - наука і джиу, і обидві вони вимагають великої кількості сил і часу. Тому я не заглядаю дуже далеко, а ставлю собі конкретні завдання на найближче майбутнє.