7 легендарних матчів на Металурзі

Новинні стрічки принесли інфу про знесення криворізького стадіону «Металург» задля зведення на його місці абсолютно нової спортивної споруди, мало не вдвічі меншої за місткістю.

Блогер Sport.ua, перебуваючи в ностальгійному полоні, виокремлює ТОП-7 легендарних матчів на цій історичній арені.

Це нині поруч із популярним криворізьким готелем розташоване футбольне поле зі штучною травою, і ви за бажання можете продемонструвати свою футбольну майстерність мало не в центрі міста. Побільшало «смарагдових газонів» (штамп коментаторів радянської доби, як на мене, вельми доречний тут) по місту, в якому я бачив колись кольоровий сніг, пересувався метротрамом (щось середнє між метрополітеном і швидкісним трамваєм), купляв на замовлення магніти з написом «95-й квартал» (йдеться про мікрорайон, а не творчий колектив), жадібно ловив футбольні спогади тутешніх ветеранів шкіряного м'яча та вислуховував скарги тих, хто живе в передмісті металургійного мегаполісу, про кричущу проблему з питною водою.

А пів століття тому величезне місто відчувало доконечну потребу в солідній спортивній арені. Завод «Криворіжсталь» спершу звів невеличкий заводський стадіон, при якому запрацювала ДЮСШ. А в 1966 р., певно, надихнувшись успіхом збірної СРСР на чемпіонаті світу в Англії (4-те місце в світовій футбольній ієрархії аж ніяк не жарти, а ознака тогочасся!), заводське керівництво ухвалило рішення про зведення сучасної великої арени для урізноманітнення дозвілля заводчан і містян назагал. Й у 1970 р., якраз до мексиканського чемпіонату світу місто металургів святкувало відкриття 35-тисячної арени, яка, власне, й дістала назву «Металург». А в 1999 р. стадіон було реконструйовано до 225-річчя міста. Згідно з новими вимогами УЄФА, на «Металурзі» було встановлено 29 783 індивідуальних пластикових сидінь.

Виходячи зі станції метротраму «Проспект Металургів» (одна з чотирьох підземних), ви опиняєтесь просто поруч із місцевим стадіоном, оповитим легендами. Свого часу тут демонстрували свою майстерність визнані світові зірки, й відбулася низка резонансних матчів. Пригадаймо?

1. 14.05.2006. «Золотий матч» чемпіонату України. «Шахтар» - «Динамо» (Київ) - 2:1 у додатковий час. 25 000 глядачів.

Звісно, квінтесенція внутрішнього сезону в рік чемпіонату світу, на якому готувалася дебютувати збірна України, посідає особливе місце в історичній хроніці «Металургу». Два українські гранди не змогли виявити сильнішого впродовж турнірного маратону, й почубилися в «золотому матчі» на кубковий кшталт під наглядом знаного словацького арбітра Любоша Міхела (до речі, через деякий час він закінчив активну суддівську кар'єру й пішов працювати до клубної структури «Шахтаря»). Для визначення переможця не вистачило основного часу, натомість у додатковий гірники довели свою перевагу. Прикметно, що всі голи в матчі забивалися на «круглих хвилинах». Донеччанин Чипріан Маріка відкрив рахунок на 60-й, динамівець Родолфу зрівняв шанси на 80-й, а Джуліус Агахова забив вирішальний гол на 100-й.

2. 20.03.1985. ¼ фіналу Кубка чемпіонів. «Дніпро» - «Бордо» (Франція) - 1:1, по пенальті - 3:5. 35 000 глядачів.

Чемпіон СРСР-83 «Дніпро» в дебютному для себе розіграші головного єврокубка був близьким до того, аби дістатися півфіналу. За драматичним протистоянням дніпрян із безперечно найсильнішою на той час командою Франції - «Бордо» - уважно стежила вся Європа. Тогочасний Дніпропетровськ був закритим для іноземців містом, адже радянська влада була не в захваті від того, що чужинці вештатимуться поблизу стратегічного підприємства «Південмаш». А от у сусідній Кривий Ріг - ласкаво просимо, шановні капіталістичні гості! Вболівали за «Дніпро» в Кривому Розі шалено! Шкода, але «Дніпру» не вистачило якоїсь дещиці, аби дістатися півфіналу. Після нічиєї у Бордо (1:1) український (щоправда, тоді казали винятково «радянський») клуб влаштовувала навіть нульова нічия вдома. А складне березневе поле (впродовж мало не трьох тижнів із поля «Металургу» вивозили сніг, залучивши автонавантажувачі, грейдери, два високопотужні сушильні пристрої, і заслужили зрештою схвальні відгуки комісара УЄФА на матчі та суддів, однак…), здавалося би, це завдання полегшувало. Хай там як, а команда Володимира Ємця з перших хвилин кинулася в наступ. І швидкий гол став реальністю: височезний стрибок Олександра Лисенка після корнера (навіть Криштіану Роналду би позаздрив!), й невідпорний точний удар. 1:0!

На жаль, дальші гострі атаки «Дніпра» не принесли успіху, а по перерві ініціативою вже заволоділи гості, в складі яких найпомітнішими були зірки французької збірної Жан Тігана та Ален Жиресс. Біда прийшла після стандарту за чверть години до закінчення основного часу. Майстерно виконаний Тьєррі Тюссо штрафний із добрячої відстані, й шанси на вихід до півфіналу рівні. Пригадую, Володимир Перетурін, який коментував матч на радянському ТВ (до речі, московський телегуру неабияк симпатизував «Дніпру»), максимально стишив голос, вимовляючи слова «і, на жаль, забиває», коли Тюссо поцілив у ворота. Далі був додатковий час із обопільними шансами й із вилученням на його початку дніпрянина Івана Вишневського за другу жовту картку. А опісля… Фатальною виявилася помилка Геннадія Литовченка в післяматчевій серії пенальті: удар півзахисника «Дніпра» припав на штангу. Інші пенальтісти були влучними. Відтак «Бордо» попрямував до півфіналу, де на нього очікував двобій з «Ювентусом».

3. 07.11.1984. 1/8 фіналу Кубка чемпіонів. «Дніпро» - «Левски-Спартак» (Болгарія) - 2:0. 30 000 глядачів.

Ця драма відбувалася на «Металурзі» стадією раніше протистояння «Дніпра» й «Бордо». Поразка в гостях 1:3 не залишала варіантів «Дніпру» - лише вперед. У програмці до матчу писали: «Поразка… з рахунком 1:3 змусить наших футболістів діяти на полі в усю міць і навіть через «не можу». Хоча розв'язати проблему виходу в наступне коло «Дніпро» до снаги: потрібно виграти у суперника з рахунком 2:0». І що ж, це саме той випадок, коли так сталося, як гадалося!

Вже до 25-ї хвилини «Дніпро» домігся жаданого рахунку: спершу Олег Таран виявився найвправнішим у штрафній болгарського клубу після розіграшу кутового, а надалі Віктор Кузнецов точнісіньким ударом лівою з-за меж штрафного майданчика поцілив у самий кут воріт Борислава Михайлова. Це саме той Михайлов, якому випаде стати одним із творців успіху збірної Болгарії на чемпіонаті світу-1994 (4-те місце!) й очолити вже в 2000-х рр. Болгарський футбольний союз. Пропустивши двічі, болгари не знітилися, а наполегливо йшли вперед. І посеред 2-го тайму мали всі шанси домогтися жаданого. Однак Еміл Спасов не зміг пробити Сергій Краковського спершу з 11-метрової позначки, а опісля, добиваючи м'яч після свого невдалого пенальті. У підсумку - звитяга «Дніпра» з потрібним рахунком, а стадіон «Металург» шаленіє від щастя!

4. 03.10.1984. 1/16 фіналу Кубка чемпіонів. «Дніпро» - «Трабзонспор» (Туреччина) - 3:0. 24 500 глядачів.

За ступенем драматичності матчі «Дніпра» в тому Кубку чемпіонів розташувалися зворотньо хронологічним порядком. На старті розіграшу дніпряни поступилися в гостях «Трабзонспору» з рахунком 0:1. А ось у криворізькій грі шансів туркам не залишили (діставалися Міста металургів трабзонці непросто: здійснили тривалий вояж за маршрутом Трабзон - Стамбул - Франкфурт-на-Майні - Москва - Запоріжжя - Кривий Ріг), провівши три сухих м'ячі у ворота Шенола Гюнеша (майбутнього тренера збірної Туреччини, архітектора небувалого успіху на мундіалі-2002, коли Хакан Шюкюр і компанія стали третіми в світі, й навіть Азербайджан випустив із цього приводу поштову марку!). Попри великий остаточний рахунок, гра з «Трабзонспором» склалася для команди Володимира Ємця нелегко. Дубль Геннадію Литовченку підкорився в другому таймі, й лише після автоголу трабзонського ванклабмена Неджаті Езчаглаяна на 89-й хвилині дніпровська торсида на «Металурзі» повірила в загальну перемогу. До речі, телевізійники відзначали реконструйовану систему освітлення на криворізькому стадіоні, завдяки якій телекартинка з Кривого Рогу виглядала достоту соковито-кольоровою!

5. 06.11.1985. 1/16 фіналу Кубка УЄФА. «Дніпро» - ПСВ (Нідерланди) - 1:0. 34 000 глядачів.

Знаю людину, яка за квиток на цей матч номіналом 2 крб 50 коп., віддала аж 6 дерев'яних, потрапила на матч і не пошкодувала. Ажіотаж у Кривому Розі тоді стояв шалений! Після виїзних 2:2 завдання «Дніпра» на домашню гру не виглядало нерозв'язуваним. У дебюті 2-го тайму Геннадій Литовченко ефективно скористався точною передачею Олега Тарана й забив єдиний у матчі гол. Численні вболівальники «Дніпра» дістали справжню насолоду від гри й подолання високого бар'єра у вигляді славнозвісного голландського гранда, в складі якого капітанствував легендарний двічі віце-чемпіон світу Віллі ван де Керкхоф (прізвиськом «Пилосос» цього хлопця, уособлення тотального футболу, пошанували через його виняткове вміння грати у відборі), ворота захищав майбутній чемпіон Європи Ханс ван Брьокелен, а оборону цементував уже досвідчений у ту пору бельгієць Ерік Геретс.

6. 30.09.1999. 1/64 фіналу Кубка УЄФА. «Кривбас» - «Парма» - 0:3. 28 000 глядачів.

Під кінець ХХ століття криворожани нарешті змогли побачити на своєму стадіоні й матч рідної команди (хоча й «Дніпро» тамтешнім вболівальникам аж ніяк не чужий!) з грандом європейського футболу. Тодішня «Парма» становила потужну снагу й буквально колекціонувала єврокубки! Джанлуїджі Буффон, Ліліан Тюрам, Фабіо Каннаваро, Ернан Креспо, Діно Баджо - від сили-силенної зірок у складі пармезанців паморочилася голова! Тут тобі й чинний, і майбутні чемпіони світу, й кращий воротар цілої епохи (в майбутньому), й ціле збіговисько майбутніх капітанів кращих збірних світу! Як із такими впоратися! Тим паче, якщо вже посеред першого тайму залишаєшся вдесятьох. Ален Богоссян, Ернан Креспо та Марко Ді Вайо точними ударами не залишили шансів голкіперу криворожан Олександру Лавренцову. Менше з тим, глядачі, покидаючи того вечора трибуни «Металурга», не виглядали розчарованими: до великого футболу долучилися! А Віра, Надія і Любов (гра проходила саме 30 вересня) залишилися з криворізькою торсидою, попри все.

7. 22.09.2001. Чемпіонат України. «Кривбас» - «Динамо» (Київ) - 0:7. 33 000 глядачів.

Цей матч запам'ятався шаленством динамівської атаки й тим, що голи в складі столичного клубу забивали представники п'яти національностей. Дублі на рахунку серба Горана Гавранчіча та українця Олександра Мелащенка. Геннадій Литовченко, в якого зі стадіоном «Металург» у Кривому Розі пов'язано чимало спогадів (як приємних, так і не дуже), не зміг налаштувати очолюваний ним у 2001-му «Кривбас» на гідний опір команді Валерія Лобановського й після матчу зауважив: «Після таких ігор, у принципі, подають у відставку». Однак відставка не відбулася, а матч у пам'яті залишився.

***

Зведуть новий стадіон, і почнеться нова історія. Часоплин невблаганний. Проте протуберанці спогадів про славні битви при «Металурзі» ледь-ледь, та спалахуватимуть у вболівальницьких душах. Щиро сподіваюся, що безстадіонне межчасся квапно мине, й на новій арені буде густо-прегусто цікавезних футбольних двобоїв, а відроджений «Кривбас» ще потішить вболівальників численними звитягами!