Динамо в компанії найкращих: п'ять незабутніх команд 90-х

Зустрічаючи 2021-й рік, багато хто з нас напевно загадував найкращі події на найближчі 365 днів. Однак іноді, коли ще незрозуміло, що буде попереду, так хочеться буквально на кілька хвилин зануритися в приємні спогади, які людська пам'ять, на щастя, накопичує набагато простіше й більше, ніж щось негативне.

Сьогодні ми пропонуємо поговорити про п'ять незабутніх футбольних команд 90-х років минулого століття. Напевно чимала частина наших читачів починала цікавитися футболом саме в цей період, а тому їм сьогоднішній матеріал буде ще цікавіший.

90-ті - це роки, коли в футболі відбулося чимало фундаментальних змін. Зокрема, елітний дивізіон англійського футболу перетворився на Прем'єр-лігу, що з часом дозволило стати йому найбільш економічно потужним національним чемпіонатом у світі, а ще європейський континент пережив трансформацію Кубка європейських чемпіонів в Лігу чемпіонів, що також призвело до колосального впливу на подальший розвиток футболу, як виду спорту, і як маркетингової складової сучасного життя.

Звичайно, наш вибір не буде претендувати на абсолютну істину, а список ніяк не може виглядати вичерпним. Наприклад, в п'ятірці не знайшлося місця зірковому «Манчестер Юнайтед» Алекса Фергюсона, але не через те, що «червоні дияволи» недостойні тут бути, а тільки лише через очевидність їхнього перебування у когорті кращих. Але в коментарях ми будемо вдячні, якщо ви поділитеся своєю думкою про наш вибір, а ще розкажете про команди, які є саме для вас незабутніми і такими, що асоціюються з 90-ми роками.

ДИНАМО (Київ)

Для всіх вітчизняних шанувальників футболу найбільш незабутньою командою з 90-х, безумовно, є київське «Динамо». Столична команда навела шереху в Лізі чемпіонів в кінці десятиліття. У сезоні-1997/98 «біло-сині», очолювані легендарним Валерієм Лобановським, двічі рознесли в пух і прах саму «Барселону» - 3:0 в Києві та 4:0 в Барселоні. Саме тоді в Європі запалилася зірочка Андрія Шевченка, якому згодом судилося розростися до статусу справжньої світової зірки, отримати «Золотий м'яч» і стати справжньою легендою «Мілана».

Але якщо в 1998-му «Динамо» зупинилося в чвертьфіналі Ліги чемпіонів, то вже за рік мало прекрасні шанси як мінімум на вихід у фінал. Тоді в півфіналі «біло-сині» видали відмінний домашній матч проти мюнхенської «Баварії», який лише за нещасливим для киян збігом обставин завершився прикрою нічиєю 3:3. На виїзді сталася мінімальна поразка 0:1, і у вирішальному поєдинку на «Камп Ноу» проти «Манчестер Юнайтед» грали німці.

У будь-якому випадку «Динамо» вразило всю Європу своїм прогресом, а ще команда Лобановського тактично дала «ковток свіжого повітря» багатьом колективам, які на прикладі киян стали успішно протистояти грандам. Але ж «Динамо» в ті роки довелося вкрай непросто. Команді потрібно було швидко перебудуватися на нові рейки після розвалу Радянського Союзу, і знову бути успішною. Велич Лобановського полягає ще і в тому, що його система давала результат як при плановій економіці «совкових» часів, так і вже при розквіті в Україні проявів капіталізму. На жаль, завершитися тому блискучому періоду в історії «Динамо» було призначено в 2002-му, коли Валерій Васильович пішов з життя...

ІНТЕР (Мілан)

Італійська Серія А в 90-х роках минулого століття була найсильнішою лігою світу, причому як з точки зору спортивної, так і з точки зору економічної складової. У тамтешньому футболі водилися серйозні гроші, а спонсори вкладали неймовірні кошти в те, щоб клуби погоджувалися прославляти їх як на внутрішній, так і на міжнародній аренах. Тому конкуренція в Серії А за титул чемпіона була такою, до якої сучасне покоління уболівальників італійського футболу напевно виявилося б не готове.

Однією з найбільш яскравих італійських команд 90-х був міланський «Інтер». У цей період «нерадзуррі» здобули відразу три Кубки УЄФА (в 1991, 1994 і 1998 роках), і хоча на внутрішній арені їх максимумом були два «срібла», але той «Інтер» напевно залишиться в пам'яті багатьох через чудовий підбір футболістів в команді. Перш за все, звичайно, варто виділяти приголомшливого бразильця Роналдо. «Феномен» в липні 1997 року перейшов в «Інтер» з «Барселони» за 25 мільйонів фунтів стерлінгів, що відразу ж стало рекордною угодою в історії світового футболу. І перший сезон Роналдо в Італії був чудовий - на його рахунку були 34 забиті м'ячі в 47 матчах в рамках всіх турнірів. Саме гравцем «Інтера» Роналдо вирушав на ЧС-1998 у Франції і на ЧС-2002 в Японії та Кореї, коли в першому випадку Бразилія дісталася до фіналу, а в другому виграла свій п'ятий титул чемпіона планети.

Але і крім Роналдо в стані «Інтера» вистачало яскравих футболістів. Це і Хав'єр Дзанетті, і Дієго Сімеоне, і Юрій Джоркаєфф, і Альваро Рекоба. Всі вони допомогли не тільки «Інтеру», а й всьому італійському футболу зробити крок вгору і закріпитися на вершині кращих європейських національних ліг того часу. Це потім Серію А накриє корупційний скандал, за яким підуть масові банкрутства і фінансова криза, з наслідками яких в Італії не можуть впоратися і донині...

ПАРМА

«Парма» - це саме та команда, чия присутність в нашому списку може викликати найбільшу ностальгію серед шанувальників зарубіжного футболу (для інших - «Динамо» поза конкуренцією). По суті, «дев'яності» стали розквітом цього клубу, який двічі завойовував «бронзу» в Серії А, і один раз ставав «срібним» призером першості. А ще в активі «хрестоносців» в 90-ті значаться дві перемоги в Кубку Італії і два тріумфи в Кубку УЄФА, який в те десятиліття був виключно турніром, перемоги в якому здобували італійці.

До тріумфу «Парму» підвів відомий фахівець Невіо Скала, який згодом отримав запрошення попрацювати з «Шахтарем», і привів «гірників» до історичного першого «золота» в чемпіонатах України. Але після від'їзду Скали в «Пармі» попрацювали не менш яскраві і якісні фахівці - Карло Анчелотті і Альберто Малезані, чиє ім'я поступово почало забуватися, незважаючи на те, що цьому тренеру нині всього-на-всього 66 років (влітку 2020-го стало відомо, що італієць, який залишався без роботи понад шість років, прийняв рішення завершити кар'єру і сфокусуватися на спокійному житті поза футболом).

Але ж крім тренерів та «Парма» подарувала світу футболу ще й цілий розсип зіркових виконавців: Ліліан Тюрам, Фабіо Каннаваро, Енріко К'єза, Хуан Себастьян Верон, Ернан Креспо і, звичайно ж, незабутній Джанлуїджі Буффон, який продовжує активні виступи досі, незважаючи на свої вельми поважні 42 роки...

АЯКС (Амстердам)

У блискучій історії «Аяксу» є кілька періодів, коли ця команда була якщо не найкращою, то однією з кращих не тільки в рідних Нідерландах, але й на європейській арені. Початок і середина 90-х були саме таким часом: «Аякс» виграв Лігу чемпіонів в 1995-му, а за три роки до цього ставав володарем Кубка УЄФА. Під керівництвом молодого і прогресивного в ті часи Луї ван Гала амстердамці виграли три поспіль титули чемпіона Нідерландів, змусивши всю Європу активно придивлятися до своїх виконавців.

На жаль, як це часто буває, «Аякс» не протримався на вершині довго через те, що команду банально розкупили по частинах. Денніс Бергкамп пішов ще в 1993-му, Кларенс Зеєдорф - в 1995-му, через рік після нього Амстердам на інші клуби Європи проміняли Нванкво Кану і Едгар Давідс, а закінчився черговий «золотий період» в історії «Аякса» влітку 1997-го, коли клуб покинув не тільки Луї ван Гал, але й Марк Овермарс з Патріком Клюйвертом (до літа 1998-го затрималися брати Франк і Рональд де Бури, а до літа 1999-го - воротар Едвін ван дер Сар).

Наступного великого «Аяксу» фанатам команди, по суті, довелося чекати до 2018 року, коли амстердамці дісталися до півфіналу Ліги чемпіонів, пройшовши «Реал» і «Ювентус», але за крок до фіналу несподівано оступилися на «Тоттенхемі». Але все-таки з величчю «Аяксу» початку й середини 90-х недавня команда Еріка тен Хага навряд чи може змагатися...

НЬЮКАСЛ

«Сороки» є одним з найбільш відчайдушних і яскравих футбольних спогадів з «дев'яностих». Команда, створена молодим Кевіном Кіганом, що робив перші кроки на тренерській ниві, несподівано стала одним з головних конкурентів «Манчестер Юнайтед» у Прем'єр-лізі. Той «Ньюкасл» грав за принципом, що атака - це найкраща форма оборони.

Саме в «Ньюкаслі» вдалося розкритися Енді Коулу, який потім перейшов у «Манчестер Юнайтед» і став однією з легенд сучасної історії «червоних дияволів». Але і крім нього в стані «сорок» були футболісти, яких напевно досі добре пам'ятають уболівальники зі стажем: Лес Фердінанд, Давид Жинола - їхня гра незмінно приносила задоволення завсідникам «Сент-Джеймс Парк».

Сезон-1995/96 в АПЛ мав закінчуватися тріумфом для «Ньюкасла». «Сороки» до січня мали 12 очок переваги над «Манчестер Юнайтед» і, здавалося, свого вже не упустять. Однак до останнього туру ситуація різко змінилася - «червоні дияволи» випереджали «сорок» на одне очко, і титул супернику не подарували. Через рік «Манчестер Юнайтед» знову виграв першість, а «Ньюкасл» був другим. У 1996-му «сороки» придбали у «Блекберга» Алана Ширера, який став кращим бомбардиром АПЛ-1996/97, а згодом перетворився на справжню легенду клубу і нині є найкращим голеадором в історії Прем'єр-ліги.

І нехай той «Ньюкасл» так нічого і не виграв (в 1998 і 1999 роках «сороки» програли два фінали Кубка Англії - «Арсеналу» і «Манчестер Юнайтед» відповідно з однаковим рахунком 0:2), але для багатьох нейтральних уболівальників та команда, створена Кевіном Кіганом, назавжди залишиться в пам'яті, як одна з найбільш яскравих, яким судилося порадувати фанатів своєю грою в «дев'яностих»...