Ігор Йовічевич в Дніпрі-1: провал експерименту

Наприкінці вересня «Дніпро-1» змінив головного тренера. Під керівництвом Дмитра Михайленка «дніпряни» провели три поєдинки в новому сезоні УПЛ, в яких набрали лише одне очко (нічия в грі проти дебютанта ліги - «Інгульця»). Перед командою було поставлене чітке завдання - вихід в єврокубки, але ні гри відповідної, ні результатів не було. Крім того, сам Михайленко визнав, що вже не може дати щось нове, точніше, чогось більше команді, тому без образ (у всякому разі, на публіці), прийняв відставку.

Нового керманича клуб з Дніпра шукав недовго. Знайшов у Хорватії - в особі колишнього футболіста і тренера «Карпат», а також наставника дубля і основи загребського «Динамо» Ігора Йовічевича. Зараз не будемо зайвий раз колупатися в причинах призначення саме цього тренера саме в цю команду. Скажу лише наступне: у Йовічевича було серйозне лобі «львівського походження», яке і замовило слово за хорвата перед босами «Дніпра-1». Причому не тільки «замовило», а й переконало керівництво «дніпрян» покласти новому тренеру за контрактом такі гроші (на місяць), яких колишній наставник не отримував і в два прийоми.

Вітчизняна футбольна публіка досить толерантно, якщо не сказати більше, прийняла Йовічевича. Імпозантний, іронічний, цікавий, україномовний - що ще нам треба?

Ну так, ще потрібен результат, ясна річ. І Йовічевич вже в першому своєму інтерв'ю після повернення в Україну пообіцяв, що і з цим аспектом все буде «цікаво і імпозантно». «Дніпро-1» заслуговує боротися за найвищі місця, і ми будемо працювати щодня в цьому напрямку», - щебетав новоспечений тренер. І додав, що навіть з наявним потенціалом його підопічні можуть виконати головне завдання на сезон - пробитися в єврокубки.

Не можна сказати, що від призначення Йовічевича чекали справжнього дива або в команді з його приходом відразу запанували ейфорія і переможний дух. Тим не менш, ні рівень клубу, ні рівень тренера (вже вибачте за прямоту) не припускали апріорі вибуху тотальних емоцій і швидкого подолання больового порогу очікування. Ну, це ж не Луческу в «Динамо». Було зрозуміло, що непоганий фахівець, який, в загальному, «без шкідливих тренерських навичок» (ну, якщо не брати до уваги тривале в минулому житті спілкування з Димінським), прийшов у непогану, загалом, команду, щоб зробити непоганий продукт. Кредит довіри йому виписали, нормальні умови створили. Ну, а далі - дерзай. В рамках існуючого бюджету та кадрового потенціалу.

***

В середині грудня, тобто, фактично після двох з половиною місяців, ми вже можемо стверджувати, що «дніпровський» експеримент успіхом не увінчався. Після першого кола «Дніпро-1» на чолі з Йовічевичем займає останнє місце в турнірній таблиці: в активі команди лише вісім очок (тобто, в десяти поєдинках під керівництвом хорвата його підопічні набрали лише сім очок), а в шести останніх матчах поспіль команда незмінно програє, встановивши клубний антирекорд. Вже остаточно ясно, що про потрапляння в єврокубки в нинішньому сезоні не може бути мови (якщо говорити про шлях через чемпіонат країни).

Але шанувальників дніпровської команди напевно вибішує не тільки статистика. «Хочу бачити команду агресивною, компактною, яка розуміє гру і що вимагає ситуація на полі», - говорив Ігор в режимі «з корабля на бал». І запевняв, що «дух переможця», який в ньому нібито закладений з дитинства, він буде неодмінно передавати гравцям. Але, на жаль, ні духу, ні великих перемог команда під керівництвом Йовічевича не отримала. Останні матчі «дніпрян» під керівництвом хорвата, особливо гра проти «Руху», це хаос і безнадія. Ні про яку «філософію контролю м'яча», ні про «першу і другу зони високого пресингу», про що раніше говорив 47-річний тренер, годі й казати. Його команда - не біжить, не бореться і розрізнена. Чому ж так, що ж трапилося? Або чого не сталося?

«Команда стала відчувати себе більш вільно. Це проявляється у ставленні тренера до футболістів. Першими його словами були: «Нема «я» - є «ми». Він об'єднав колектив, налагодив мікроклімат в команді. Футболісти залишилися ті ж, але гра змінилася» - ось так охарактеризував прихід Йовічевича в команду півзахисник Ігор Когут.

А ще в своє розпорядження «Йові» отримав досить якісне підсилення - орендованих у «Шахтаря» (по «хорватській» лінії відносин з Даріо Срною) Ігнатенка і Піхальонка. І другий аспект мав значення може ще більш високе, ніж хороший мікроклімат. Справа в тому, що в ігровій схемі Йовічевича (в першу чергу мова йде про 4-2-3-1) величезну роль грає креативний хвилеріз. Таким в команді залишався лише 37-річний ветеран Кравченко: світла голова, але позбавлена ​​швидкості і різкості. Ось в допомогу (або на заміну Сергію) і були виписані двоє півзахисників «гірників».

Після очікуваного провалу в першому поєдинку Ігора на чолі «Дніпра-1» - проти «Олександрії» (там банально не вистачило часу щось побудувати), в трьох наступних матчах його підопічні зіграли значно краще. Бойова нічия з «Ворсклою», перемоги над «Десною» та «Львовом» - як виявилося, це була одночасно і перша, і лебедина пісня Йовічевича на чолі нової команди. Хорвата навіть називали тренером туру в УПЛ, а його підопічних - авторами найкрасивіших голів. Тоді здавалося, що все налагодилося. Ну, або майже все.

***

А далі сталася осічка в Києві проти «Динамо». Після того матчу Йовічевич заявить, що, мовляв, на нічийку його команда награла. Але поступилася за рівної гри. Якщо чесно, не награла. Не вразила. І після того матчу взагалі посипалася і не змогла прийти в себе: шість поразок поспіль і відкат на останнє місце в таблиці.

Причиною такого невдалого фінішу напівсезону Йовічевич назвав коронавірус, який викосив його команду. Та й його теж серйозно підрубав. З цим безглуздо сперечатися, це просто потрібно прийняти, як даність. Дійсно, через спалах ковіду «Дніпро-1» в трьох останніх турах мав усічений склад і явно непереконливу гру. Ця обставина - явно об'єктивного характеру, яка дійсно може вважатися в тій чи іншій мірі виправданням. Але чи можна її зараз приймати в такій якості бездоганно? Як мені здається, навряд чи. З тієї простої причини, що на «чуму 21 століття» в УПЛ перехворіли практично всі команди: хтось раніше, хтось пізніше. Стало бути, практично всі на турнірній дистанції відчували проблеми зі складом і здоров'ям. Якщо ти не вмієш відшукати в цій проблемі хоч якісь раціональні зерна (дати шанс молодим або знайти нову модель гри), потрібно просто перетерпіти.

Схоже, Йовічевич вибрав другий варіант. Він сам перехворів, хворіли його асистенти і півкоманди - всім було хріново, було не до футболу. І хорват пішов шляхом найменшого опору: як-небудь. Як саме - перегляньте ще раз гру «Дніпра-1» проти «Руху». Це гра тренера, який здався в полон всім можливим і неможливим обставинам. Або це гра футболістів, які вирішили відверто плавити свого наставника. Вибачте, але інших пояснень такої гри і такої поразки я не знаходжу.

***

Але ж, окрім «ковідних» поразок, були і «нормальні» вльоти. Наприклад, «Колосу». Там без шансів. Чому? У подібному ключі програли і «Минаю». Ніякого «тотального футболу», який збирався будувати Йовічевич в Дніпрі, в тих матчах не було.

Втім, і ідилія у відносинах між тренером і його підопічними теж, за чутками, швидко розвіялася. Як стверджують наші джерела в дніпровській команді, «Йові» поки що не зміг завоювати ні належного авторитету серед підлеглих, ні стати їм провідником. Простіше кажучи, команда поки не розуміє чітко, що від неї хоче тренер. Ось Михайленка - розуміла, а цього - ні. Тому Ігор в команді виконує функцію швидше «чоловіка на годину», ніж «батька назавжди». А тут ще й проблеми з виплатою зарплати...

Загалом, якщо керівництво «Дніпра-1» збиралося отримати від підписання Йовічевича ефект новизни, поштовх для розвитку команди, то від цієї думки потрібно давно відмовитися. Хорватський тренер не став ні панацеєю, ні новатором. Він напевно намагається зробити щось хороше, щиро переживаючи за команду і результати, але у нього не виходить. Ковід, битовуха, замкнутість у власній шкаралупі, а ще досить низька власна стеля домагань - ось причини, які не дозволили наступити ренесансу в Дніпрі.

І він навряд чи настане там з нинішнім тренером. Так, Йовічевич все одно залишається імпозантним і цікавим, але він навряд чи краще за умовного Костишина. Чи того ж Михайленка.

Швидше за все, це призначення було в режимі «шило на мило». Або щось на зразок. Але заради чистоти експерименту, заради тих невеликих відсотків удачі, які залишаються навіть у свідомо безнадійній справі, особисто я хотів би, все ж, подивитися, чим це закінчиться. Може, нинішній тренер «Дніпра-1» і не кращий за свого попередника, але напевно і не гірше. У всякому разі, всіх собак на нього вішати теж неправильно. Нехай людина отримає можливість щось виправити і після міжсезонних зборів, і після того, як всі оговтаються. А раптом?