Деніс Ірвін: забутий герой Манчестер Юнайтед, який грає роль другого плану

Сьогоднішній «Манчестер Юнайтед» - команда, яка викликає вкрай неоднозначну реакцію, як у її шанувальників, так і у тих, хто на дух не переносить «червоних дияволів». Успішні «дев'яності» і початок «нульових» залишилися далеко позаду. Це тоді «Юнайтед» щиро захоплювалися їхні фанати і виразно ненавиділи всі інші, тому як у Манчестері, та що там у місті - практично в усій Англії по-справжньому був лише один клуб, що виграє під керівництвом Алекса Фергюсона практично все, що тільки взагалі розігрувалося. Зараз все абсолютно інакше: навіть багато пристрасних злостивців «Манчестер Юнайтед», буває, щиро співчувають шанувальникам команди, які відверто засумували без трофеїв...

Контраст між тим «Юнайтед» і нинішнім тим більш разючий, якщо почати порівнювати гравців тієї й нинішньої команд. І навіть не варто говорити про лідерів, адже силу колективу, як і ліги в цілому, завжди оцінюють по середняках. Таким свого часу в «Манчестер Юнайтед» був лівий захисник Деніс Ірвін - герой «Олд Траффорд», що вважав за краще не висовуватися і спокійно грати таку собі роль другого плану, якщо про неї можна вести мову в аспекті футболу, а не кінематографу.

Нинішнім ключовим гравцем на лівому фланзі оборони «Манчестер Юнайтед» є Люк Шоу - футболіст із непростою долею, який на «Олд Траффорд» пройшов шлях від неймовірної надії через страшну критику до нинішнього гравця першої команди. Поки Шоу лише 25 років, і складно сказати, по якій спіралі закрутиться його кар'єра в майбутньому. Але сучасні реалії такі, що топ-клуби все більше і більше роблять акцент на флангах оборони на молодих футболістів. Тренерам для вирішення великих завдань потрібні рухливі і працездатні гравці, які легко можуть витримати зміну темпу гри і залишатися в тонусі всі 90 хвилин. На жаль, але різкість найчастіше втрачається з роками, а тому «Юнайтед» не так давно все ж списав в утиль Ешлі Янга і Антоніо Валенсію, які багато років борознили «бровки», а наприклад, їхні земляки з «Сіті» попрощалися з віковими Сабалетою і Коларовим, віддавши перевагу багатомільйонним покупкам гравців із куди менш страшними цифрами в графі «вік» у паспорті.

Наш сьогоднішній герой Деніс Ірвін, навпаки, є нетиповим представником флангового гравця оборони, який, як хороший віскі або вино, ставав із віком лише краще і краще. На «Олд Траффорд» ірландець провів дванадцять років, взявши участь у 453 поєдинках, і ставши володарем 20 різних трофеїв, серед яких осібно стоять 7 титулів чемпіона Англії, перемога в Лізі чемпіонів-1998/99 і Кубку володарів кубків-1990/91, який «Юнайтед» виграли у дебютному сезоні Ірвіна в команді.

«Манчестер Юнайтед» Ірвін дістався за справжні копійки, навіть на ті часи. Працездатний ірландець сподобався Фергюсону під час очної дуелі «червоних дияволів» і «Олдема» в півфіналі Кубка Англії-1989/90. Тоді «Юнайтед» на своєму полі не зумів переграти низьколігового опонента навіть у додатковий час, зігравши внічию 3:3. Для визначення фіналіста потрібне було перегравання, яке відбулося через три дні на поле «Олдема» і завершилося мінімальною перемогою «Манчестер Юнайтед» - 2:1, причому знову лише в додатковий час.

Не зумівши вийти в фінал Кубка Англії, «Олдем» влітку 1990 року поповнив бюджет на 625 тисяч фунтів, які «Манчестер Юнайтед» перевів на рахунки «латікс» в якості компенсації за підписання Ірвіна. Цікаво, що спочатку Фергюсон брав Дениса як правофлангового захисника, але з часом ірландець довів босові, що відмінно може себе показати і на протилежному фланзі оборони, що дозволило зробити на «Олд Траффорд» запаморочливу кар'єру ще й легендарному нині Гарі Невіллу. До слова, в ті часи моди на інвертованих хавбеків, не кажучи вже про беків, не було, а тому правша Ірвін, який грав зліва в обороні, в якійсь мірі випередив футбольний прогрес.

Позбавлений будь-яких проявів гламуру і потреби в славі Деніс Ірвін в рядах «Манчестер Юнайтед» виглядав дуже контрастно на фоні таких зірок, як Ерік Кантона або Девід Бекхем. Але Фергюсон безмежно довіряв ірландцеві, і вважав того одним з фундаментальних футболістів своєї команди. Навіть Бекхема шотландський коуч вирішив своєчасно позбутися, а Ірвіна залишав настільки довго, скільки захиснику вдавалося тримати марку. У 33 роки Денис Ірвін провів усі дев'яносто хвилин на полі в запаморочливому фіналі Ліги чемпіонів-1998/99 проти «Баварії», продемонструвавши неймовірну значимість для команди і здатність відповідати топ-рівню.

Тільки через три роки після того барселонського тріумфу Ірвін покинув «Олд Траффорд», і подався до лав «Вулверхемптона», де влітку 2004-го завершив кар'єру. Можливо, Фергюсон і залишив би Ірвіна в стані «МЮ» до кінця, але шотландець розумів, що вивів свою команду на таку висоту, де трофеї потрібно було брати від сезону до сезону, а тому місця для сентиментів на цьому рівні просто не було. Залишатися ж на задвірках не захотів і сам Ірвін. Коли він у складі «Вулверхемптона» повернувся на «Олд Траффорд», щоб зіграти вже проти «Юнайтед», глядачі на трибунах зустріли його бурхливими оплесками - це був вияв любові, яке заслужили далеко не всі визначні герої «червоних дияволів», але вона точно дісталася Ірвіну.

Незважаючи на амплуа захисника, Деніс Ірвін чудово вмів виконувати штрафні удари і пенальті. Ще задовго до Бекхема на «Олд Траффорд» з'явився правша, здатний конвертувати чи не кожен третій штрафний удар в забитий м'яч. Здавалося б, Ірвін б'є непоказно і без «родзинки», але воротарі Прем'єр-ліги зізнавалися, що траєкторія польоту м'яча тільки з телекартинки часом виглядала примітивною. Насправді ж м'яч викручувався Ірвіном так, що відбити його було дуже непросто - це і про філігранну точність, і про неймовірне чуття одночасно. Тому удари зі штрафних, як і вміння грамотно підключатися до розіграшів кутових, стали однією з візитних карток ірландця в «Манчестер Юнайтед».

Але Ірвіну пощастило тільки на клубному рівні. У складі своєї національної збірної Денис, як і його багаторічний колега по лівому флангу в «Манчестер Юнайтед» Райан Гіггз, так і не домігся нічого значущого. Воно й не дивно - Ірландія ніколи не входила до когорти грандів, а вистрілити, як Данія в 1992-му або Греція в 2004-му, під силу далеко не всім середнякам. На рахунку Ірвіна з ірландцями тільки одна участь у чемпіонаті світу, хоча виявилася вона досить пам'ятною. У 1994 році в США збірна Ірландії вийшла з групи з Мексикою, Італією та Норвегією, але вже в 1/8 фіналу була бита Нідерландами - 0:2, і відправилася додому.

Можливо, для більшого успіху в рідній країні Ірвіну варто було б спробувати себе в гельському футболі, який є настільки популярним в Ірландії. Цим видом спорту Денис займався ще в дитинстві, але в підсумку зупинив свій вибір на класичній версії гри в футбол, чим залишив Ірландію без потенційно топового гравця в гельський футбол, зате прославив країну в якості одного з ключових гравців «Манчестер Юнайтед», в тому числі будучи учасником легендарної команди, яка виграла требл у 1999 році.

Останніми роками в різних медіа все більш і більш популярним стає складання всіляких символічних команд. Однак навряд чи в якийсь із них ви знайдете Деніса Ірвіна, і це, можливо, головна ганьба всього сучасного англійського футболу. Після створення Прем'єр-ліги турнір стрімкими темпами йде до все більшої і більшої комерціалізації. Звичайно, посприяли цьому і успіхи «Манчестер Юнайтед» у 90-х, до яких Ірвін доклав ногу. Але насправді, зараз практично неможливо уявити історію, яку вдалося втілити в життя своєю кар'єрою Денису Ірвіну. Він перейшов за копійки в ряди серйозного клубу з елітного дивізіону чемпіонату Англії, і за короткий період зумів стати безальтернативним футболістом основи. Зараз, коли Гвардіола і Клопп буквально зобов'язані для збереження величі їхніх команд витрачати безліч мільйонів на покупку вже відомих і перевірених гравців, подібна трансферна політика виглядає відверто незрозумілою, та й банально нікому непотрібною. Навіщо брати ноунейма, і намагатися розкручувати його, якщо є можливість купити зірку і пожинати плоди практично відразу ж? ..

Зараз, коли експертом у футболі є будь-хто, у кого є доступ до YouTube або Twitter, багатьом персона Ірвіна може здатися нудною і нецікавою. Але ті, хто пам'ятає його виступи, і мав можливість стежити за ними від тижня до тижня, назавжди збережуть у пам'яті образ чудово стійкого, вміючого зберігати сильні якості навіть у солідному віці гравця флангу оборони, який очевидно був несправедливо недооцінений свого часу. Втім, це зовсім не привід хоча б зрідка не згадувати про таких персонажів, розбавляючи ними майже нескінченні історії і роздуми про великих і розпіарених сучасників...

Олексій ШАТІЛОВ