Роланд ЕРАДЗЕ: «Моя кар'єра в гандболі розвивалася стрімко»

Тренер воротарів запорізького «Мотора» Роланд Ерадзе розповів про те, як він став професійним гандболістом.

- Гандбол в моєму житті з'явився досить таки випадково. У мене друг займався гандболом, і він мене якось запросив на тренування. Я прийшов, подивився, ніби зацікавило. Тренер мене побачив і каже «Спускайся вниз спробуй». Я спробував, мені сподобалося. Жива така гра, контактна. У футболі пробитися до складу в Грузії було складно. Навіть якщо ти дуже хороший, потрібні були зв'язки. З волейболом було трохи краще. Але це такий неконтактний вид спорту, тому я і вибрав гандбол.

- Що змусило Вас залишитися в гандболі?
- Потрібно було витрачати кудись свою енергію, крім вулиці і, напевно, це був найкращий варіант. І зал був близько до будинку, і друзів багато там займалося. На той момент в Тбілісі побудували великий спортивний комплекс імені Церцвадзе. Перший тиждень я звикав, а потім сподобалося, втягнувся. Якщо взяти за сучасними мірками, то в гандбол прийшов пізно - в тринадцять років. Але я був непогано підготовлений фізично. Грати в футбол і волейбол я навчився більше на вулиці.

- Наскільки стрімкою була Ваша кар'єра в гандболі?
- Я б сказав, дуже стрімкою. Я, як прийшов у гандбол, то через півроку вже поїхав на змагання. А пізніше командою відвідали турнір в Волгограді, і там я взяв кращого воротаря. Хоча на ворота став незадовго до цього. Це теж вийшло випадково. У нас захворів голкіпер, і я зайняв рамку. Після цього там і залишився. Сподобалося мені в воротах. До речі, що таке справжній гандбол, я вперше побачив на турнірі «Зоря Сходу». Щороку туди приїжджали кращі гандболісти світу, згодом і мені пізніше вдалося там взяти участь. Мій перший тренер Олександр Хуцишвілі, він теж свого часу був воротарем, сідав зі мною разом і показував, як треба рухатися, вся моя техніка і пішла від візуального контакту.

- Коли вас запросили грати в професійний клуб?
- Мені тоді було 16 років, я потрапив до гандбольного клубу «Буревісник-Тбілісі». Виступав у Вищій лізі Радянського союзу, потім, правда, ми вилетіли, але через рік знову повернулися. Пограв я там до двадцяти років. А потім у мене був обрив кар'єри. На запрошення Бориса Акбашева з'їздив до Москви, спробував свої сили в столичному клубі, але не вийшло. Він тоді вже поїхав в Ісландію, місця в команді мені не знайшлося. Часи були важкі, годувати сім'ю треба було. Довелося кинути гандбол.

- Наскільки затягнулася пауза, і чим займалися ці роки?
- З гандболу пішов приблизно на три роки. Весь цей час займався комерцією, як і багато спортсменів в ті роки. Але це було не моє. Жорстка, а місцями і нечесна справа. Але на той момент у мене не було іншого виходу.

- Як вирішили знову повернутися в гандбол?
- Мене побачив мій тренер Наріманідзе і запропонував знову повернутися в гандбол. Тоді він очолював клуб «Шевардені». Це була студентська команда. Великої перспективи там не було, та й зарплата була невелика. Але гандбол я любив і в 23 роки знову вирішив повернутися. Там я пограв досить довго. Ми багато разів поспіль ставали чемпіонами, вигравали кубки.