Андрій Ярмоленко. Спробувати залишитися

«Вест Хем» на моїй досить довгій футбольній пам'яті, завжди був чимось середнім між навіженим проектом і кладовищем талантів. Згадайте, хто б там не грав - від Паоло Ді Каніо і Карлоса Тевеса до Дімітрі Пайєта і Енді Керрола, хто б не тренував «молотобійців» - від Алана Пардью і Джанфранко Дзоли до Славена Біліча і Девіда Мойєса, ця команда все одно балансувала на межі. На тонкій грані між шаленими грошима і перспективою пониження в класі. Але, в той же час, цей клуб завжди залишався шанованим і поважним не лише серед уболівальників, але і футболістів. Такою собі Меккою для тих, хто хоч і не хапає з небосхилу зірок, але знає собі ціну.

Останньою за ліком спробою зробити з «Вест Хема» топ-клуб, було запрошення в команду в 2018-му Мануеля Пеллегріні. На посилення складу чилійському «Інженеру» було виділено майже сто мільйонів євро. Левова частка цих чималих коштів пішла на підписання трьох гравців - Феліпе Андерсона (38 млн), Ісси Діопа (25 млн) і Андрія Ярмоленка (23 млн). Але, не дивлячись на наявність коштів і амбіцій, «Вест Хем» знову провалився. У перший сезон під керівництвом Пеллегріні «молотобійці» фінішували на десятому місці. Це провал, панове: ні Ліги Європи, не кажучи вже про Лігу чемпіонів.

Однак клубне керівництво продовжувало вірити в тренерський геній Мануеля. І знову на посилення виділили майже сто мільйонів. Один тільки Себастьян Алле з «Айнтрахта» був придбаний за 40 млн євро. Але знову все закінчилося крахом. За три дні до нового 2020 року, після семиматчевої серії без перемог, Пеллегріні вказали на двері. У команду повернувся Девід Мойес, який боровся вже не за топ-4, а за топ-16. З горем навпіл Мойесу вдалося утримати «Вест Хем» в АПЛ.

Якщо слідувати логіці попередніх подій і років, слід очікувати чергового єврокубкового «завихрення» у Девіда Саллівана (співвласник клубу) і компанії. А це означає, що на вітер, вибачте, на трансферний ринок будуть викинуті чергові десятки мільйонів євро. Що в підсумку все одно призведе до провалу і розчарування. А все тому, що справжньої системності в роботі «Вест Хема» немає і не передбачається. Клуб воліє шарахатися з боку в бік, борючись то за виживання, то з вітряними млинами.

Однак в даному контексті проблеми «Вест Хема» як клубу нам не дуже цікаві, адже подібного «добра», коли «без царя в голові», в АПЛ вистачає. Та що там в АПЛ, подібне і в УПЛ знайдеться. Але ось до команди «молотобійців» наш інтерес цілком шкурний, адже там прописався з недавніх пір Андрій Ярмоленко.

***

Колишнього капітана київського «Динамо», а потім невдалого лідера дортмундської «Боруссії» лондонський клуб купував за протекцією Пеллегріні. Чилієць бачив в нашому Андрієві лідера, футболіста, здатного повести за собою інших, який вміє робити різницю. Загалом, того, кого так не вистачало «молотобійцям» після демаршу Пайєта.

Починав Ярмоленко в Лондоні непогано, але потім через страшну травму вибув практично на рік. Повернувся, але знову травмувався. У рідкісні сплески між травмами, як, наприклад, в іграх проти «МанЮнайтед» або «Челсі», коли 30-річний вінгер залишав в дурнях не найгірших захисників Магуайра і Рюдігера, забиваючи красиві голи, Ярмоленко дійсно нагадував всім нам про свою майстерність. Вона дійсно є, і її правда не змити ні горілкою, ні милом. Але в даному контексті важливо зовсім інше. «Вест Хем» дійсно бачив в українцю потенційного лідера і капітана, здатного вивести команду на якісно новий рівень.

Але цих надій Андрій, будемо відверті, не виправдав. І вже навряд чи виправдає. В силу різних причин. Перш за все об'єктивних: він схильний до травматизму, після чого довго входить в ігровий тонус, плюс до всього його швидкість з роками виглядає непрезентабельною навіть на тлі товарняків з суперниками на кшталт збірної Естонії. І ми ж розуміємо, що з роками Ярмоленко швидшим не стане. Та й крім фірмового прийому зі зміщенням з флангу в центр з подальшим різаним ударом в дальній кут півзахисник вже навряд чи чимось зможе здивувати.

У зв'язку з цим можна згадати і про суб'єктивні причини такого пересічного стану речей. Якщо перефразувати резонансні слова колишнього голкіпера «Динамо» Артура Рудька, сказані на адресу Віктора Циганкова, можна отримати наступне: «лідер в «Вест Хемі» - це не той, хто краще за всіх у дворі (або в «Динамо») грає в футбол». Андрія не можна дорікнути у відсутності характеру, чим він вигідно відрізняється від ще одного знакового персонажа десятиліття Євгена Коноплянки, адже після кожної травми або пошкодження він знаходив в собі сили повертатися; але ось про його лідерсько-капітанські задатки говорити не доводиться. Він не керує партерами на полі, він не герой роздягальні «Вест Хема», він не «провідник» між тренером і футболістами. Він - один з багатьох, простий хороший хлопець, який намагається гідно робити свою справу. Всього цього, укупі зі згаданою досить солідною майстерністю - чимало. Але його ж туди брали на роль Івана Грозного, а не Юродивого. 32 зіграних поєдинки за два повних сезони в «Вест Хемі», причому лише в 15-ти з них Андрій виходив в стартовому складі: це статистика в кращому випадку середняка, гравця ротації, але аж ніяк не гегемона.

***

Тому десь в глибині душі можна зрозуміти незадоволеність і Пеллегріні, і Мойеса, та й клубного керівництва тим, що нинішній статус Ярмоленка розходиться зі статусом очікуваним. Та й не дуже відповідає цифрі в зарплатній відомості, яка, подейкують, найзначніша в команді. Тому й кружляють ці чутки майже кожне міжсезоння: мовляв, Ярмола - перший клієнт на вихід. Або що «Вест Хем» має намір придбати чергового конкурента на місце Андрія. Останні плітки з цього приводу - нібито клуб збирається купити у «МЮ» Джессі Лінгарда.

В принципі, все може трапитися саме так, як пересуджує лондонська преса: Лінгард (або хто-небудь ще такого статусу) перебереться до Лондона під соусом лідера, здатного знову і знову вивести команду на новий рівень. Власне, цього не потрібно боятися, цьому не потрібно і дивуватися, адже «Вест Хем» - це казка про Попелюшку, яка ніколи не закінчується: вона вже втратила свою туфельку, але так і не знайшла свого Принца.

Знову-таки, майбутнє лондонського клубу нас може цікавити лише як рядок в нескінченному потоці новин. Але ось з точки зору майбутнього Андрія Ярмоленка в цьому клубі наш інтерес, як було сказано вище, найбільш безпосередній. Так ось, якщо Андрія арканом не будуть тягти за межі Лондона, якщо не будуть прозоро натякати, мовляв, йди в оренду, адже ми б хотіли розвантажити платіжну відомість, йти ні в якому разі не можна.

Так, я раніше вважав, що в умовних «Пармі», «Штуттгарті» чи «Ліоні» Ярмола нарешті знайде упевненість, постійне місце в основі і думки про швидкий благополучний фініш. Але зараз вважаю інакше. Нехай спробує залишитися. Він нічого нікому вже не доведе. Та й не потрібно. Але він зобов'язаний бути у відмінному тонусі, адже доведеться часто сидіти на лавці і чекати свого шансу. Він буде більш злим, більш мотивованим. І це, все ж, краще, ніж стати великою рибиною в маленькому і убогому пармському ставку. Та й про Євро-2020 (яке 2021) теж не потрібно забувати, якщо хочеш там зіграти. Насолоджуйся Лондоном, поки є можливість, отримуй свої мільйони, поки все ще залишається така можливість. І будь завжди напоготові і в тонусі, а решта - нехай і резонансна, але все ж лірика. Життя-то складається якраз з прози.

І влітку 2022-го, після закінчення контракту з «молотобійцями», ти з почуттям виконаного обов'язку повернешся в «Динамо», а не в якусь там європейську глушину, де зможеш собі дозволити красиво фінішувати.