Мирослав СЛАВОВ: «У літак змогли зайти лише громадяни Росії»

29-річний український нападник Мирослав Славов, який виступає за іранський «Шахр Ходра», розповів про те, як з великими труднощами зміг повернутися на батьківщину.

«Поєдинки азіатської Ліги чемпіонів перенесли в середині лютого, а матчі чемпіонату Ірану - лише на початку березня. У клубі всіх відпустили по домівках, або, як у моєму випадку, по готелях. Кожен футболіст повинен був індивідуально займатися і відправляти спеціальні відео-звіти тренеру. Якихось процедур особливих, пов'язаних з цією епідемією, не було: ніхто температуру не міряв, тести не проходив. Нам дозволяли спокійно ходити вулицями, і навіть якихось особливих прохань і побажань від клубу не було. Чесно кажучи, вся ця ситуація з коронавірусом сприймалася дуже просто: ніякої паніки не було, навіть з огляду на кількість захворілих в країні.

Особисто я активно не стежив за ситуацією в країні, та й ніхто мені детально не розповідав, що відбувається. Від Facebook і ряду інших соціальних мереж через особливості Ірану я був частково ізольований. Я зрозумів, що в країні все погано, коли в один прекрасний день, буквально минулої суботи, спустився вниз готелю поїсти, а там не було навіть рису. Тоді я усвідомив, що настала пора їхати з Ірану. Всі кафе і ресторани вже не працювали, а як тільки я виїхав з готелю, він теж зачинився. Як виявилося, я був чи не останнім його мешканцем, через якого він і продовжував функціонувати.

Також в ці дні оголосили, що Австрія закриває авіасполучення з іншими країнами. Тому я розумів, що часу повернутися додому до сім'ї у мене вкрай мало. Відразу ж взявся за пошуки квитків, але, як виявилося, всі були вже розкуплені. Був лише один варіант: через Москву. Купив квитки на ранковий виліт. Ще спеціально попросив батька сходити в Австрії уточнити у авіаперевізника, чи все нормально з моїм квитком і чи пустять мене на літак. Йому відповіли, що українців повинні впустити разом з росіянами та іншими пасажирами.

Однак все вийшло з точністю до навпаки. У літак змогли зайти лише громадяни Росії, інших залишили в аеропорту і не пустили на оплачений рейс. Ви собі не можете уявити, що почалося серед людей: сльози дітей і жінок, чоловіки починали битися... Навколо панував повний хаос. Як я не старався переконати їх, що це мій останній шанс на потрапляння додому - безрезультатно. Мене це неймовірно здивувало, адже ми летіли б транзитом, навіть не ступили б на російську землю і ніхто нам ніяких штампів б не ставив, а буквально відразу ж полетіли б у своїх напрямках...

За підсумком я залишився в Тегерані. Добре, що клуб подбав про те, щоб мені було де залишитися. Також в клубі допомогли знайти один квиток - в Париж. Правда, вартість його була, відверто кажучи, космічна - 700 доларів. Чесно, ніколи подібних цін не бачив, але, з огляду на всю ситуацію, залишатися в Ірані я зовсім не хотів і зрозумів, що буду робити все можливе, щоб вже наступного дня опинитися в колі близьких.

До того ж, цей літак в точності збігався з літаком, який повинен був мене доставити в Париж. О 2:20 я прилітаю в Париж, а о 3:30 вже вирушаю до Відня. Якщо мій рейс не спізнюється, то все повинно було бути ідеально. До Парижа я добрався без особливих пригод, але що мене здивувало: після прильоту не було ніякого контролю - температуру нам не вимірювали в аеропорту, але ж ми всі летіли з Ірану... Але в моєму випадку це і добре - зайвий час витрачати не довелося. Швидко вибіг з літака, який прибув о 2:00, і відправився за багажем.

Однак і тут мене чекала невдача. Він був одним з найостанніших, а мені ще потрібно було дістатися до іншого терміналу. О 2:50 я вибіг і знайшов таксі, яке за 15 євро донесло мене так, як в знаменитому фільмі Люка Бессона. Але, на жаль, на реєстрацію я запізнився. На щастя, до цього я дзвонив в посольство Австрії і просив, щоб авіакомпанію попередили про мою ситуацію, і в разі мого запізнення мене все одно запустили в літак. Правда, ніхто туди не дзвонив, але мої аргументи і відмінна реакція все ж дозволили опинитися в бажаній фінішній точці. Можна сказати, я буквально на зльоті скочив у літак.

Ще трохи - і я залишився б у Франції, де ось-ось через пандемію назріває нова Італія. Якби я не встиг, не знаю, що б я робив, адже всі межі Австрії були б закриті, і потрапити мені туди було просто нереально.

Дуже сильно хвилювався перед посадкою в Австрії. Говорили, що потрібні спеціальні карти з відмітками, що ми здорові і у нас немає ніяких симптомів коронавірусу. Але ж нам ці картки у Франції ніхто не дав, адже, повторюся, ніякої перевірки не було. Але і тут мене пронесло: це виявилося лише розмовами.

Підсумок - дві безсонні ночі і маса нервів. Мені все ж таки вдалося вскочити в останню мить і прорватися через всі труднощі. На щастя, я тепер вдома і мені нічого не загрожує», - сказав Славов.