Богдан Бутко: по дорозі Василя Кобіна?

Бути дублером стовідсотково основного гравця тієї чи іншої видатної команди - справа не дуже клопітка, але, взагалі-то, не дуже почесна. Під час перебування правим захисником «Шахтаря» Даріо Срни про його дублерів знали хіба що лише добре підковані в футбольних питаннях товариші. А все тому, що екс-капітан «гірників» своєю грою і ставленням до справи на довгі роки застовпив за собою місце в основі. А ті, хто весь цей час залишалися за його не дуже-то і широкою спиною, якось непомітно перебралися в категорію, вже вибачте, лузерів. Правда, лузерів з вельми непоганою місячною платнею.

Найвідомішим дублером хорватського захисника «Шахтаря» був Василь Кобін. До переходу в донецький клуб Василь Васильович небезуспішно захищав кольори «Карпат». Напевно, головного клубу в своїй кар'єрі. Але після приходу на «Донбас Арену» Кобін не зміг пробитися в основу. З тієї простої причини, що на його рідних позиціях (правий/центральний захисник, опорник) грали більш кваліфіковані гравці. З іншого боку, не можна ж сказати, що тодішній тренер донеччан Луческу аж надто давав шанс уродженцю Закарпаття. Скоріше навпаки. А коли Василь отримував рідкісні хвилини ігрового щастя, Мірча Михайлович потім довго його довбав, причому публічно, за допущені помилки. Однак йти з «Шахтаря» Кобін не поспішав. Точніше, не поспішав взагалі. У донецькій команді футболіст пробув (іншого слова і не підбереш) майже вісім років (з невеликими перервами на оренди). Ставши за цей час не тільки свого роду «головним крайнім» для Луческу, але і символом фінансово ємного «прекрасного байдикування».

***

Богдана Бутка, «однокашника» Срни і Кобіна по позиції на полі, здавалося, чекала інша доля. Уродженець Донецька, вихованець «Шахтаря» рано по-хорошому заявив про себе - і в третій команді «Шахтаря», і в другій. І в збірній України - на хвилиночку, - ставши чемпіоном Європи 2009 року (серед юнаків). Але за традицією тих років, вкоріненою в головному футбольному клубі Донбасу, своя талановита молодь мала спочатку шукати щастя в оренді: клуб робив ставку на бразильців і кваліфікованих легіонерів. Цілком можливо, що Бутко загубився б десь в «Іллічівці» чи російській глушині, як «згинули» там багато інших шахтарських талантів, але «вічний» Даріо Срна був викритий у застосуванні заборонених медичних препаратів і, як наслідок, дискваліфікований. Після цього бану хорват в «Шахтар» в якості гравця не з'явився. І ось тут згадали про Бутка. Який і став повноцінним гравцем основного складу.

Але щастя Богдана виявилося недовгим. Після приходу на тренерський місток «гірників» Паулу Фонсеки, і без того не надто міцні ігрові перспективи Бутка стали розпадатися на очах, немов картковий будиночок. Як вдалося дізнатися з добре поінформованих джерел, близьких до клубу, між португальським фахівцем і українським захисником якось відразу пробігла кішка. Паулу швидко незлюбив Богдана. Ця нелюбов була взаємною, але все-таки першоджерелом цієї неприязні був Фонсека. До речі, португалець не бачив в упор і деяких інших гравців «Шахтаря». Наприклад, Селезньова. Або Караваєва. А спочатку і Ракицького. Чому так? Та одному Богу відомо. От не сподобалася людина - і все тут. Адже справа навіть не в профільних навичках або інших чеснотах/вадах того-таки Бутка. Так буває. Ось, наприклад, практично у кожного з нас знайдеться випадок зі шкільного дитинства, коли у наших вчителів були улюбленці, але ми з вами в це число не входили. І не тому, що погані, а ось тому що.

Улюбленцем Фонсеки спочатку був Данченко. Складно сказати, що в Олегові побачив сеу Паулу такого, що не побачили всі ми. Але тренер вперто награвав Данченка на місці правого захисника. До тих пір, поки хлопець не наробив купу помилок, яких не можна було не помітити (і мова не тільки про «самостріл» в свої ворота). Під вантажем помилок Данченко втратив високу тренерську довіру і відправився туди, звідки прийшов - в чергову оренду. Але ось легше від цього Бутку не стало. Фонсека все одно ігнорував Богдана, вважаючи за краще грати на правому фланзі з лівоногим центрбеком Матвієнком. Коли і цей експеримент не увінчався успіхом, Фонсека побачив панацею в Болбаті. Номінальний півзахисник, причому з ухилом в атаку, був перетворений на флангового захисника. Оцінити чистоту гри в даному випадку вельми проблематично. У Сергія були і непогані поєдинки, були і провальні. Особливо на міжнародній арені. Особливо при обороні власних воріт, а не при атаках. Проте, до приходу Каштру саме Болбат був основним виконавцем «гірників» на правому фланзі. Хоча, по суті, залишався найслабкішою ланкою «Шахтаря».

***

Здавалося, що з приходом нового головного тренера нового потужного імпульсу отримає не тільки вся команда, а й конкретно Бутко. Прийнято вважати, що Фонсека в «Шахтарі» працював, перш за все, на власний імідж, вичавлюючи з обмеженої кількості основних гравців всі соки, і не підпускаючи до цієї самої основи молодь. А ось сеу Луїш не такий, він піклується про майбутнє «Шахтаря», стало бути, дасть шанс проявити себе практично всім.

В принципі, Каштру дійсно спочатку пробував, тасував склад, возився з молоддю, чого раніше у його співвітчизника не помічалося. Але от щодо позиції правого захисника все як відрізало. Каштру спочатку продовжував робити ставку на Болбата, а коли зрозумів, що Сергій не тягне, підтягнув до основи вже практично списаного Додо. А ось Богдану при новому тренері не було дано навіть мінімальний шанс. Якщо при Фонсеці Бутко хоча б час від часу потрапляв в основу, і навіть зіграв кілька поєдинків у Лізі чемпіонів, то при Каштру Богдан не провів жодної гри. Жодної! У наявності - знову відсутність тренерського довіри. Причому відсутність цілковита. І, судячи з усього, ця тенденція продовжиться і в найближчому майбутньому, якщо Додо залишиться в команді. Власне, на це побічно вказує і той факт, що Богдана не взяли на тренувальний збір «Шахтаря» в Туреччину.

Розчарування, що ковзає в скупих словах Богдана, мовляв, що ж, доведеться шукати собі нову команду, зрозуміти нескладно. Точніше, його зрозуміти дуже просто. От не віриться, що Бутко вже так геть погано виглядає на тренувальних заняттях, гірше в рази, ніж Болбат. Ну, а за яким ще критерієм ми можемо порівнювати цю парочку, якщо Бутко зовсім не грає в офіційних матчах? Виходить, що або Богдан знову чимось не подобається тренеру («тому що»), або тренер в упор не помічає цього самого футболіста.

Але, з іншого боку, об'єктивності заради, потрібно визнати, що Додо, незважаючи на його молодість, дуже органічно виглядає на позиції правого захисника. Він влився в неї - і вже таке враження, ніби там грає давно. Заступником бразильця Каштру вважає Болбата - і це право тренера, а третім кандидатом на цю позицію португалець може резонно взяти когось із дубля. У такому алгоритмі Бутку, якому вже 29 років, місця немає. Виходить, що і в позиції Каштру теж є логіка. А якщо ще й врахувати, що головний тренер практично завжди правий (ну, в усякому разі, до тих пір, поки його не звільнили), то крайнім в будь-якому разі виявиться футболіст.

Ось Бутко і виявився таким крайнім. Шкода, звичайно, адже у нього дійсно були хороші задатки і прекрасні перспективи. Але обставини склалися таким чином, що в «Шахтарі» він не заграв. Про це вже можна говорити вголос. Та й для збірної України, швидше за все, цей гравець загублений. Але звинувачувати в такому стані речей вищі сили, підступи тренерів або «вічного» Срну, навряд чи доречно і правильно. Значить, і Богдан зробив не все, точніше, зробив менше, ніж потрібно, щоб відвоювати місце в основі. Он, у Матвієнка вийшло, у Кривцова теж. Та й у Караваєва, хоча той і пішов іншою дорогою. Значить, можна, якщо дуже захотіти. Дуже-дуже.

З якихось невідомих нам причин Богдан не захотів. Або не зміг, не зумів, не добіг. Епітети тут можуть бути різними, але суть - одна. Шкода, звичайно. Але таке життя. І воно, до речі, не закінчується. У Бутка в запасі ще є три-чотири роки виступів (як мінімум), і тільки від нього буде залежати, яким виявиться його дембельський акорд: приблизно таким, як у Кобіна, чи таким, як у Караваєва.

Валерій ВАСИЛЕНКО