Ліки проти зморшок, або Чому Карпатам буде не вистачати Смалійчука

Схоже, цього разу все серйозно - Олег Смалійчук, який займав з кінця 2017-го пост віце-президента «Карпат», таки йде у відставку. Складно сказати, чи виділять коли-небудь в клубному музеї львівського клубу окреме місце під «куточок Смалійчука», але те, що футбольній громадськості країни буде не вистачати публічних діянь цього функціонера - вже точно ...

... Екстравагантний і імпульсивний екс-президент італійського «Палермо» Мауріціо Дзампаріні за шістнадцять років перебування біля керма клубу, змінив у своїй підшефній команді 45 тренерів. Президент «Карпат» Петро Димінський рулить львівським клубом вже довше, ніж дон Мауріціо, і має славу не менш епатажного і навіженого. Але тренерів він, все-таки, за свою президентську каденцію змінив набагато менше. Набагато менше він міняв і своє найближче оточення. Так що не будемо аж надто полоскати «зелено-білий» клуб і його керівника за легковажність. Бо аналогічних прикладів, але з ще більш високим градусом кадрового «нетерпіння», можна знайти велику кількість. Було б бажання.

З іншого боку, будь-які пертурбації серйозного рівня в нашому так званому елітному футболі відбуваються нечасто. Як в турнірній таблиці, як в загальноприйнятому табелі про ранги, так і за лаштунками. І тому теж футбол українського розливу - видовище однозначно непривітне і непривабливе. Картинка нашого футбольного матчу, за якою спостерігаєш або наживо, або «по ящику», за рідкісним винятком, навіває тугу. Тому в нашому застояному футбольному болоті завжди буде вітатися будь-який, хоч трохи активний рух, будь-які метання з боку в бік, будь-які нестандартні дії, файли, фейки і фріки. У зв'язку з цим у нас немає Мауріціо Дзампаріні. Але у нас є Папа в «Інгульці», у нас є Димінський в «Карпатах». А у Петра Петровича є Смалійчук. Я не знаю, чи добре це для «Карпат», але для застояного українського футболу це непогано. Війна - справа молодих, ліки проти зморшок.

Адже це так мило, коли віце-президент «Карпат» Олег Смалійчук в мотлох напивається з фанатами керованого ним клубу, а потім кричить матючні частівки на адресу іншого львівського клубу. Відео розлетілося на ура по всіх наших вибоїнах і селах. Ставши надовго в нашому вузькому футбольному просторі темою майже номер один. Ви можете собі уявити в подібній ролі Сергія Палкіна або Резо Чохонелідзе? А ці його слова про тих, хто в важливі для команди хвилини не прийшов її підтримати на стадіон? Зачепили адже за живе, правда? Хоча по факту - хто ще більше вівця ...

Зголодніла за справжніми футбольними подіям країна, яка звикла смакувати або переходи вільних агентів, або приходи вільних латиноамериканців, із задоволенням велася на всі ці відставки / невідставки Смалійчука, на його неоднозначні, а часом і зовсім безглузді пости в Фейсбуці, а найбільш невгамовні навіть почали колекціонувати кількість непідписаних Димінським заяв Смалійчука з проханням про відставку. А ця добре розігріта епопея з продажем /непродажем клубу Герегам - хіба це не привід звернути увагу? Ми всі потихеньку підсідали на це львівське «мило». Перш за все тому, що не було нічого натомість. Ні київського, ні донецького.

А тим часом Смалійчук свою роботу робив. Худо або бідно, але робив. Прихід іноземних легіонерів і тренера - це ж його рук справа. Можливо, Фабрі з Йодою і Хонглою і не перейшли б в український чемпіонат, якби їх в цьому не переконав особисто Смалійчук. Що, привів не Мессі або Суареса? Так у нас, мабуть, і не Барселони з Реалом в УПЛ грають.

З іншого боку, продаж Шведа в «Селтік» за цілком прийнятні для нашого чемпіонату гроші, а ще ж були трансфери Лебеденка, Кравця, Карраскаля ... Клуб заробляв гроші, не бозна які, але живі. На ці гроші можна буде існувати ще як мінімум сезон, можна нарешті почати реконструювати «Україну». А там, дивись, і вболівальники перестануть бути «вівцями», і «Карпати» нарешті зможуть пробитися в Лігу Європи.

Загалом, Смалійчук як міг, працював на імідж українського футболу. Він був одним з тих його спікерів, яких було просто цікаво слухати. Слухати в дошку свого пацана, який ще вчора збирав апельсини в Іспанії, а сьогодні влаштовує в Іспанію наших не зовсім поганих футболістів, виписуючи звідти не найгірших (як для нашого футболу) гравців. В цьому точно щось є. Споконвічно наше. Право, не Томаса Грімма слухати?

Тепер Смалійчука ми будемо, напевно, чути по рідкісним святам. Він відтепер, якщо вірити сарафанному радіо, буде зосереджений на виконанні обов'язків, які йому більше до душі, але далі від мікрофона: трансфери і все навколо них. Так що чекати, що у Львові буде щось інше, а не «Лос-Карпатос», поки що передчасно. Хоча і сподіватися на те, що у Львові буде так само весело, теж поспішати не треба.

Подивимося, може в новій іпостасі у Олега вийде увійти в який раз в одну і ту ж річку. А тим часом новим офіційним рупором львівського клубу повинен стати Ящишин. Напевно, «президент клубу в екзилі» спробує зробити з Ростислава нового Дедишина.

Тобто, має і надалі бути як мінімум не нудно. І за це спасибі.

Валерій ВАСИЛЕНКО