Приклад для наслідування

Схоже, ця примхлива дама до Олександра Овєчкіна явно не байдужа: гравцеві підкорюються вершина за вершиною. Вже у 17-річному віці форвард дебютував у російській Суперлізі. 2003 року юнак здобув «золото» молодіжного ЧС, і вже невдовзі на драфті НХЛ був обраний «Вашингтоном» під почесним першим номером.

У своєму дебютному сезоні в НХЛ росіянин набрав 106 (52/54) очок, ставши другим в історії Ліги новачком, якому вдалося одночасно подолати 100-очковий бар'єр та закинути понад 50 шайб. І в поточних чемпіонських перегонах Олександр очолює реєстр найкращих голеадорів та снайперів, утретє поспіль подолавши 40-шайбевий рубіж. Із європейців настільки потужно розпочинали свою кар'єру в НХЛ лише Теєму Селянне і Яромір Ягр.

Тяга до ключки

У тому, що Олександр пішов спортивним шляхом, немає нічого дивного. Його батько був професіональним футболістом та свого часу виступав за московське «Динамо». Мати Сашка ставала дворазовою олімпійською чемпіонкою з баскетболу (1976, 1980 рр.). Ясна річ, кожен із них мріяв, щоб син пішов їхніми стежками.

Однак ані до футболу, ані до баскетболу хлопчина так і не прикипів. Овєчкін-молодший ще в ранньому дитинстві твердо вирішив стати хокеїстом. Малюк не пропускав жодної трансляції матчу за участю збірної Росії, збирав плакати із зображеннями відомих виконавців, а по вечорах ганяв шайбу з хлопцями на подвір'ї. Зрозумівши, що хокей для Сашка — більше ніж звичайне захоплення, батько відвів 9-річного сина до хокейної школи. Яке ж це було доленосне рішення!

Сходження зірки

Першим наставником Овєчкіна був В'ячеслав Вікторович Кирилов. Під його керівництвом хлопець стрімко прогресував, зростаючи вправним голеадором. Досвідчений фахівець не приховував задоволення від роботи із Сашком: «Я в захваті від нього. Олександр — найталановитіший учень, із яким мені доводилося працювати. В нього є все, щоби стати зіркою — слаломна швидкість, належні антропометричні дані, голеве відчуття, «м'які руки». До того ж у Овєчкіна — неймовірне бажання грати та перемагати. Це — майбутній лідер», — зазначив Кирилов.

Що ж, інтуїція тренера не підвела. Зі стін динамівської ДЮСШ Сашко вийшов вправним форвардом, на якого розпочалося справжнє полювання з боку клубів Суперліги. 2001 року Овєчкін став переможцем Європейського Олімпійського фестивалю серед юнаків, після чого стало остаточно зрозуміло, що на російському хокейному небосхилі з'явилася нова зірка. Керівництво московського «Динамо» вирішило не відпускати свого талановитого вихованця, підписавши з ним чотирирічну угоду. Як показала практика, не даремно...

Нагорода за нагородою

У сезоні 2001-2002 років Олександр виступав за другу динамівську команду, де зробив справжній фурор. У 19 зустрічах форвард примудрився закинути 18 шайб! Зрозумівши, що парубок переріс рівень дубля, наставник перевів його до основи «Динамо» та невдовзі ризикнув виставити на матчі Суперліги. Спочатку 17-річному хокеїстові відводилося не більше 7-9 хвилин ігрового часу, однак навіть за таких обставин він зумів відзначитися двома голами та двома результативними передачами.

Невдовзі Овєчкін опинився в центрі уваги, тріумфально виступивши на чемпіонаті світу серед юніорів: у 8 зустрічах нападаючий примудрився вразити ворота суперників 14 разів! Завдяки його продуктивним діям росіяни вибороли на цьому турнірі срібні нагороди.

Чемпіонські перегони 2002-2003 років Олександр провів уже як повноправний гравець основи «Динамо». 18-річний форвард узяв участь у 40 зустрічах, в яких відзначився 8 голами й такою ж кількістю передач. Цікаво, що з восьми шайб Овєчкіна шість стали переможними!
Того ж року скарбничка нашого героя поповнилася ще двома міжнародними нагородами: спочатку динамівець став «бронзовим» призером чемпіонату світу серед юніорів, а незабаром допоміг російській команді вибороти «золото» і молодіжного ЧС. Причому на обох турнірах Олександр був беззаперечним лідером та провідним бомбардиром своєї команди!

Справжній професіонал

У 2004 році гравця задрафтував «Вашингтон», однак за умовами контракту нападник ще рік мав відіграти за московський клуб. Відтак, сезон 2004-2005 став останнім для Овєчкіна на батьківщині. Втім, відбувати номер останній не став. Молоде дарування викладалося в кожному поєдинку, як і личить справжньому професіоналові. Свої виступи у складі «Динамо» нападник завершив на мажорній ноті, виборовши чемпіонський титул Суперліги. Олександр зробив вагомий внесок в перемогу підопічних Володимира Крикунова, набравши 27 очок (13+14) в рамках регулярного чемпіонату та 6 (2+4) у кубковому поході. Блискуче завершив свої виступи парубок і за молодіжну збірну, допомігши команді здобути срібні нагороди ЧС. Після цього Овечкін спакував валізи та з чистою совістю вирушив за океан, щоб підкорювати землю гордих індіанців.

По слідах Теєму Селянне

Часу на адаптацію в новому середовищі гравцеві майже не знадобилося. Олександр своєю грою одразу дав зрозуміти, що він — новий лідер «Вашингтона». Росіянин забивав голи на будь-які смаки, ставши справжнім жахом для голкіперів суперників. Чимало шайб форвард закинув після сольних проходів, самотужки вриваючись у захисні порядки опонентів. У схожій манері свого часу діяв Павло Буре. Втім, на відміну від цього славнозвісного майстра, Овєчкін не обмежувався винятково грою на вістрі атак. 21-річний хокеїст проявив себе також вправним плеймейкером та диспетчером. За підсумками 82-матчевого марафону дебютант закинув 52 шайби та 54 рази допоміг відзначитися партнерам, на 4 пункти випередивши канадського вундеркінда Сідні Кросбі. Олександр став другим європейцем в історії НХЛ після Теєму Селянне, якому вдалося забити понад 50 голів та набрати понад 100 очок у своїй першій енхаелівській першості. Тому цілком закономірно, що саме росіянин отримав «Calder Tropfi» — нагороду найкращому новачку сезону.

Того ж року здійснилася ще одна давня мрія гравця — Овєчкін узяв участь в Олімпіаді-2006 у Туріні. Молодий нападник чудово провів цей турнір, у восьми зустрічах відзначившися п'ятьма голами. Щоправда, це не допомогло російській команді: у півфіналі підопічні Володимира Крикунова поступилися фінській льодовій дружині, а в матчі за третє місце — збірній Чехії. Тож позитивних емоцій Олександрові олімпійський турнір навряд чи додав.

Даєш 114 мільйонів!

У наступному сезоні Овєчкін - остаточно закріпив за собою статус суперзірки. В рамках регулярного чемпіонату російський форвард 46 разів «розписався» у воротах суперників та роздав стільки ж голевих пасів. Утім, зусиль Олександра і цього разу не вистачило для того, щоби «витягнути» столичну команду до плей-офф. Нічого не поробиш, один у полі — не воїн...

Блискуче росіянин виступає і в поточних чемпіонських перегонах. Нині представник «Вашингтона» очолює реєстр найкращих бомбардирів та снайперів Ліги. Найімовірніше, за відсутності Кросбі, саме Овєчкін цього року здобуде звання найціннішого хокеїста регулярної першості. Нагадаю, нещодавно він уклав нову угоду зі столичним колективом, розраховану на 13 років. За цей час гравець отримає 114 млн. доларів! До Олександра ще жоден виконавець НХЛ не підписував контракт на суму більшу за 100 млн. Отже, 8-й номер «капіталістів» — рекордсмен за цим показником. І, як показує гра, Овєчкін вартий цих грошей...

Смак рідного хліба

До речі, зірка не обмежується хокеєм: також хокеїст заочно навчається у Російському державному університеті фізичної культури. Виконує завдання Олександр здебільшого під час численних перельотів, де можна, сидячи за ноутбуком, зосередитися на навчанні. Не забуває Овєчкін і про батьківщину. «Чесно кажучи, я дуже сумую за Росією. Коли після першого сезону в НХЛ я летів у Москву, в літаку на обід видали суп та два шматки чорного бородінського хліба. Я його понюхав — і відразу свій рідний дім згадав. Навіть ще кілька шматочків попросив! А коли приземлилися в Шереметьєво — був готовий впасти на коліна та землю цілувати...», — згадує хокеїст.

Р.S. Олександр — один із тих людей, для яких слово Батьківщина — не порожній звук. Форвард ще жодного разу не відмовився допомогти збірній. Попри те, що росіянин практично самотужки «тягне» на собі «Вашингтон», він ніколи не скаржиться на втому та завжди готовий відстоювати честь своєї країни.

Юрій ПОЛУКАРОВ, «Спортивна газета»