Дмитрий СОСНОВСКИЙ: «Усик без пиара уже не может жить»

Главный тренер сборной Украины по боксу Дмитрий Сосновский рассказал о перспективах своих воспитанников среди профессионалов и боксерах которые воюют за и против Украины.

– Олександр Усик – ваш колишній підопічний. Скільки часу з ним працювали?

– Шість років. Шість років він відбивав мені руки. Я маю пряме відношення до того, що Усик став олімпійським чемпіоном. Але то таке. Таких гавриків через мої руки багато пройшло.

– Ваш прогноз на розвиток кар’єри Усика?

– Він однозначно дуже талановитий. Я погано знаю його тренера Алі Башира, але він працював з Емануелем Стюардом, тренером Кличка-молодшого. Після поєдинків, в яких Володя не дуже впевнено себе почував, програвав і психологічно, і в тактичному плані, я засумнівався – думав, може Стюард балується? Але потім я зрозумів, що його слова не розходяться з ділом. Думаю, що і Алі Башир орієнтується в ситуації.

– Чи вчасно Усик перейшов в професійний бокс?

– Я особисто просив Сашу залишитись ще на один олімпійський цикл – був переконаний, що він виграє медаль, і, скоріш за все, золоту. На мою думку, дистанція роботи три по три раунди Сашку більше підходить, ніж 12 раундів. В три по три він почувався, як риба в воді. Я зараз їжджу по турнірах і бачу всіх тяжів, всіх перших номерів своїх країн. Немає зараз в тяжа, кращого за Усика. Маю на увазі нашу систему, яку ми колись називали «любительський бокс».

– Чому ви вважаєте, що йому буде складно в професіоналах?

– В 12 раундах інше. Їх бокс далекий від ідеального. Я пам’ятаю бій Котельника з Майданою, коли після бою в Андрія вся спина була синя. Майдана бив по потилиці, а суддя взагалі на це не реагував. А скільки ударів Салідо наніс Васі Ломаченку нижче пояса! Коли Котельник готувався до бою проти Девона Александера, його досвідчений тренер раз на тиждень цілий день приділяв тому, що вчив Андрія бруду – як заламувати руки, бити по потилиці, по ногах, по спині. Цей бруд може суперників психологічно ламати.

Біля Усика на першому етапі після переходу були якісь незрозумілі люди, вони починали його тренувати. Я йому тоді сказав, що треба знайти хорошого тренера, що має бути такий, як покійний Стюард у Володі Кличка.

– Поки ж все йде по сценарію Усика?

– Так. Він бачить бій, він веде. Але це важка вага. Той бруд, коли тебе б’ють нижче пояса, по потилиці або відкритими рукавичками, а кожен удар під 500 кг, він може реально потрясати людину. Наскільки Усик готовий до таких поєдинків, мені складно сказати – треба з ним 12 раундів пробути в куті, бачити, яким він буде в п’ятому, восьмому чи 12-у раунді. Поєдинки, які він проводив до цього – ну, тут треба називати речі своїми іменами – для такого класного боксера це не суперники. Якщо вести такі бої, а потім виходити, наприклад, на Марко Хука, то буде складно.

– Як ви ставитесь до того, як Усик розкручує свої бої, до його поведінки на ринзі і поза ним?

– Він в мене працював, працював і працював. Коли ми почали вигравати, нас запрошували на всілякі шоу Шустера, ще кудись, але я постійно відмовлявся. Нам було не до шоу. А зараз він починає щось показувати. Каже, що це не піар, а стан душі. А в мене таке враження, що його стан душі стає піаром. Він без цього вже не може жити. І це дуже погано. Є багато випадків в спорті, не тільки в боксі, коли спортсмени відволікались на шоу – варили кашу, займались танцями, балетами і так далі.

– Наприклад?

– Цим може займатись Ліля Підкопаєва. Вона закінчила зі спортом – і знайшла себе в чомусь іншому. А от для Мерлені, яка не кинула спорт – всі ми бачимо, чим це все закінчилось. Прекрасний боксер Узєлков – я ним захоплювався, він був дуже талановитий і, можливо, не слабший за Усика. Але перед боями я його більше бачив на телебаченні. Танці, острова, одне, інше. А виходить на бій – і ніякий. Воно затягує. А Усик – він такий, його любить телебачення, він медійно привабливий. Він, може, цього просто не розуміє. Треба, щоб біля нього були люди, які пояснили б.

– Але ж Усик будує свій імідж на патріотизмі.

– Якщо сказав «А», то кажи «Б». Коли він готувався до бою в Америці, почались усі ці події в Криму. Тоді він заявив: «Для меня нет проблем, я поеду, посмотрю. Если мне не понравится, то я заберу семью и перееду в любую точку Украины». Це була правильна позиція – героя, щирого українця. Всі оцінили: «От це патріот!». А сьогодні він вже трохи інакше каже, що це «політичне питання». Він все пустив на тормоза. Але коли ти починаєш виляти туди-сюди, це вже не позиція. Якщо ти такий патріот і не просто споживач, який хоче нажити славу на Україні, то навіщо лишатись далі в Криму? Забирай дружину, і живи собі в Києві. Ти зараз публічна людина, то продовжуй далі. Люди, мас-медіа все це відчувають.

– Так чи інакше, але 4 жовтня вимальовується досить серйозний вечір боксу на «Арені-Львів»?

– Так, цей вечір буде дуже потужним. Усик – хороший боксер, це зацікавить. Але у Львові набагато більше людей знають Андрія Котельника. Нам уже дзвонять і просять квитки – давайте, ми приїдемо автобусами, дітей візьмемо. Хоча ми нічим не можемо допомогти – Андрію і тренерам дадуть кілька запрошень, а решта все продається через каси.

– Котельник сам пропонував попрацювати з ним перед останній боєм?

– У нас з Андрієм, крім спортивних, є й родинні стосунки. Він ріс без батьків, і для мене Андрій як син. Ми часто зустрічаємось, обговорюємо справи. Так само й тут видалось – він мені зателефонував і каже: «Дмитрович, хочу з вами зустрітись» (навіть не «Дмитрович», а «Дмитрулік» – він інколи так мене називає). Сіли пити каву, він каже: «Є варіант провести бій, але я чотири роки не одягав рукавички. Пропозиція від компанії К2, яка хоче у Львові проводити потужну імпрезу, і мене запросили. Як бути?». Андрій кілька разів намагався сам щось організувати, але не вдавалось – треба коштів багато. Тому я вдячний і Красюку, і К2, що вони йому це запропонували.

– В якій він формі?

– Котельник – дуже режимна людина і не те, що не вживає алкоголь, він навіть не знає його запаху. Так само і сигаретний дим – він ніколи не буде сидіти в тому приміщенні, де курять. Йому уже незабаром 37 років, а він в прекрасній формі. Я йому сказав, що підтримаю.

Андрій заслуговує на цей бій, тим більше такий – на «Арені-Львів». Він заслужив його як перед Львовом, так і перед всією Україною, бо показав практично максимальний результат. Я нещодавно подивився бій Мейвезера з Майданою. Пригадав, що Андрій був першим, хто переміг Майдану. Саме він його розпечатав, як то кажуть, а до Андрія Майдана всі поєдинки вигравав. Але після такої паузи в нашому виді спорту важко.

– Ваше ставлення до ризикованих дій Ломаченка з швидким виходом на чемпіонський бій?

– Коли я почув його пояснення, то зрозумів, що вони мають реальну основу. Навіщо йому тратити 4-5 років, щоб йому підставляли мішків? Перемагати їх і не отримувати від цього ніякого задоволення? І заробляти пару копійок? Він стовідсотково правий, бокс – травматичний вид спорту, затягувати надто ризиковано. У Ломаченка прооперована рука. А якщо в якомусь бою він її доб’є? А так він вже чемпіон світу.

– Що сталось з Берінчиком? Після Олімпіади він не показував хороших результатів.

– Як сказати… Я не хотів би, щоб моє інтерв’ю перетворилось в суцільну критику когось. Але і не хочу співати пісні, бо стараюсь бути відвертим і правдивим. Але відповідь проста. От Женя Хитров – він талановитий боксер, Шелестюк – талановитий боксер, Вася Ломаченко – суперталановитий, Саша Усик – суперталановитий. А Берінчик – ні. Хоча він твердий, хороший боксер, такий трудяга. На якомусь етапі він працював, був в збірній, досягнув результату разом зі збірною.

А далі сталось те, що повинно статись з таким боксером. Він повинен на такому ж рівні працювати, але, можливо, змучився чи почав психологічно інакше ставитися – мовляв, я срібний призер ЧС та ОІ, можна десь менше працювати, набрати форму завжди встигну. Рівень його боксу вже такий високий. Він приїжджає на змагання, а його вже не сприймають як фіналіста Олімпійських ігор. Денис вже проводить бої з дітьми, молодими. Але йому інколи дають перемоги, тому що він Берінчик.

– Коли ви працювали з цією золотою командою, були хороші умови?

– Для неї створювали унікальні можливості, їй ні в чому не відмовляли – вся Україна над цим працювала. Всі були матеріально забезпечені, всі навчались, всі були нагодовані. В них не було проблем з базами. Я міг набрати, наприклад, президента криворізької федерації боксу, і він міг вивезти нас на море, на свою базу, в Крим. Завозили нам харчі, а ввечері їм грала скрипка.

– Зараз складніше з цим?

– Зараз фінансово складніше. У людей, які підтримували бокс, є проблеми. Хоча ніхто не відмовляється.

– А покоління нове з’являється?

– Україна дуже талановита. Діти, які зараз прийшли – 92- 95 роки – вони дуже талановиті, не поступаються тим, що були.

– Як справи з завоюванням ліцензій на наступну Олімпіаду?

– AIBA такі правила понапридумувала… Ми можемо мати на Олімпіаду 4-6 ліцензій. І одна-дві медалі, якщо Господь допоможе. Зараз немає команди. Команда – це бойові одиниці. Коли ми завоювали сім ліцензій на Олімпіаду в Лондоні, всі семеро були бойовими одиницями – всі могли вистрілити, навіть маленький Паша Іщенко, трішки не попав з вагою. А зараз в нас є 2-4 бойові одиниці, з натяжкою. І при цьому немає об’єктивного суддівства. Плюс жеребкування, плюс травми. Раніше я нікого не боявся. Бо не ми під когось попадали, а під нас попадали. А зараз треба сильних обійти. Кубинців, казахів.

– Це тому, що вони сильніші чи впливовіші?

– Вони мають і вплив, так. Ці моменти зараз дуже важливі.

– Чи багато український бокс втратив від анексії Криму?

– Пропала база в Алушті і Балаклаві. Та й взагалі – чим більші в нас території, тим більше можливостей вибирати. Крим завжди давав 1-2 боксерів в збірну. Там є татари, росіяни, українці. А змішані крові – вони завжди сильні і талановиті.

– Хтось з перспективних боксерів перейшов виступати за Росію?

– Був Кудряков в категорії 49 кг, це дефіцитна вага. Але він вже в Росії боксував, програв, навіть в трійку не заходить. А в нас міг розвиватись, стати лідером. Шкодувати? Якщо люди так хочуть, то вони самі обирають своє майбутнє.

– Чи однозначні думки у збірників стосовно ситуації, що зараз склалась в Україні?

– На базі в Конча-Заспі в нас давно вітаються «Слава Україні» – «Героям слава!». Колись деякі тренери з Донбасу обурювались – націоналісти якісь ходять, кричать щось. Зараз в команді все однозначно. Хоча ситуація неоднозначна серед усіх боксерів, людей. Цей фактор сьогодні розділяє країну.

– Знаєте боксерів, які поїхали в зону АТО?

– Тільки з нашого спортивного залу клубу «Гетьман» п’ять хлопців там. Молоді зовсім – хлопчики 92-го, 95-го років. Андрій Гельман, наприклад, хороший боксер, майстер спорту – був кулеметником в Луганську, не знаю, що з ним зараз. Старші чоловіки з нашого спортивного залу теж пішли – одному 44 роки, іншому за 30. От буквально недавно розмовляв з другом своїм – полковник, очолював охорону штаба АТО під Луганськом. Зараз поранений в ногу, в Мукачеве.

– Боксери тільки з однієї сторони воюють?

– В нас є інформація, які боксери воюють серед сепаратистів. Це маріупольські, луганські боксери.

– Якби ЧС проходив зараз в Росії, ви б поїхали?

– Не знаю... Якби це стосувалось особисто мене, то так. А що робити з долями спортсменів? Для них все це складно. Це життя. Якщо не їдеш на чемпіонат, то немає результату. А якщо є результат, то і твій матеріальний стан покращується, і звання отримуєш, і стипендії, і так далі. Бойкотувати Росію і росіян чи бойкотувати команду Путіна? Це різні речі. Серед росіян є нормальні люди. Там воїни вже є, які відмовляються їхати до нас воювати.

Для мене Україна – це українська земля, український паспорт, українська мова. Я себе вважаю націоналістом в доброму розумінні цього слова. Боронь Боже принижувати інші народи і нації, але любити і поважати своє. Як казав Тарас Шевченко «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

– Ваше ставлення до росіян змінилось?

– В мене невістка росіянка. Вона народила мені чотирьох внуків. Я поважаю її і її батьків, вони культурні і інтелігентні, не йдуть на нашу землю зі зброєю і не вбивають наших людей. Хто сюди лізе? Кадировці, найманці, які заробляють гроші. В Росії вже і матері піднялись. Єдиний, хто в тому винний – це президент Путін і всі ті лаврови. Вони ж на чорну машину кажуть, що вона біла. Проти цього потрібно виступати.

Хоча є й інша сторона медалі – колись про Гітлера говорили погане, а про націю добре. Але ж сама нація тоді породила такого Гітлера, вони ж його підтримували.

– Що очікуєте від найближчих виборів і до українського політикуму в цілому?

– Недавно слухав інтерв’ю Володі Парасюка – він сказав, що не піде на вибори в якихось партіях, а піде сам за себе. Бо якщо потрапляєш в партії – це в залежність від шефа. Шеф перевірить – крок вліво, крок вправо – розстріл.

В мене надія на нових політиків. Треба, щоб все змінилось. От я тренер – ввечері лягаю і думаю, що повинен зробити для ваги 49. А в вазі 56 хтось не навчається, треба влаштувати, іншому необхідно квартиру пробити, бо він вже чемпіон Європи. І так кожен день, але крім того я повинен їх ще й тренувати.

Так само і народний депутат. Вони мають не про те думати, як забрати завод в Васі і віддати його Петі, а про те, як допомогти сільській вчительці, лікарю. Ти подивись, що з сільськими вчителями – він працює щодня, після роботи має бігати, бо треба свиню нагодувати, корову, бо в нього діти вчаться у Львові чи в Києві.

А спорт? У Львові була гімнастика. Померла, нема її. Легка атлетика? Немає. У нас залишилися бокс, боротьба, стрільба, фехтування. Все інше помирає або ледве живе, на ентузіазмі тренерів. Я привів внука на легку атлетику до знайомого. Тут, в Сихівському районі. Стадіон вбитий. Як тих дітей виховувати? А там їх 30-40 займаються. Тренер забрав дітей з вулиці і робить їх фізично сильними. Чому не слідкує за цим депутат від району? Для чого йдеш в політику тоді?

– Вам пропонували брати участь у виборах?

– Коли ми виграли чемпіонат світу, три партії пропонували місце в списках. Я відмовлявся. Я не політик, не хочу цього. Буду представляти спорт, повинен думати, що я можу зробити для спорту, не тільки для боксу, а це нікого не цікавить, ніхто за це голосувати не буде. І доведеться через місяць-два працювати, як усі. Тому має прийти ціла армія однодумців.

– Нещодавно ви опинилися в політично-журналістському скандалі.

– Спорту, а особливо боксу у Львові допомагає Петро Писарчук. За останні 10-15 років в місті закрито більше 20 боксерських залів, а Петро Іванович у себе на ринку відкрив два, з яких не бере гроші, взагалі нічого – дітки ходять, займаються. Мало того, він допоміг відкрити школу Андрія Котельника.

І от десь півроку тому стався великий кіпіш. Тоді ж почались всілякі рухи – праві сектори, ліві сектори. Ну і почали кричати, що Писарчук «регіонал», прибігли люди з автоматами. Довелось підключити наших боксерів, Андрій там теж був. І все швидко закінчилось, хоча ми просто поспілкувались – в них там свої справи були, чи підняли оренду, чи ще щось, мене це мало хвилює.

А через кілька днів виходить в газеті «Експрес» стаття якоїсь журналісточки під заголовком «Андрій Котельник – шостий номер у Писарчука». Я того не витримав і такий бунт підняв! Хто ти така, щоб наговорювати на Андрія? Він нагороджений двома орденами за заслуги перед державою, прославив наше місто. Свого часу Андрія висунули на почесного громадянина Львова, він однозначно перемагав. Але поступився званням футболісту Ігорю Кульчицькому – просто сказав, що це поважна людина, і відмовився.

tribuna.com