Под микроскопом: Гран При Италии

На перший погляд, особливо одразу по завершенню перегонів могло виникнути враження, що ми стали свідками не дуже цікавої гонки за стандартами самої траси, проте якщо придивитися уважніше, то побачимо значно веселішу картину. Одне тільки повернення Хемілтона в лідери було значно цікавішим, ніж якби він зумів зберегти лідерство від самого старту, не залишаючи Росбергу ані найменшого шансу відігратися. А так яка ніяка, а все ж таки інтрига протрималася до помилки німця на 29-му колі. Єдине питання по цьому епізоду можна було б поставити Ніко, який 20-ма колами раніше вже помилявся в тому місці, але не зміг уникнути знайомих йому грабель удруге.

 

Та штука в тому, що помилитися на гальмуванні перед першим поворотом Монци насправді простіше, ніж здається на перший погляд, бо саме в цьому місці знаходиться точка найжорсткішого гальмування в усьому сезоні коли швидкість треба скинути з 350-360 км/год. до 80 км/год. Пропуск пілотом точки гальмування на пару метрів або навіть одну десяту секунди практично гарантує «невписання» в поворот. Звісно можна було заблокувати колеса, налякавши Льюіса димовою завісою, але наслідки потенційно могли стати ще гіршими: Хемілтона димом з під коліс навіть здивувати неможливо, а от практично гарантована лисина на шині – це необхідність їхати на піт-стоп вдруге, що не залишило б навіть примарних шансів поборотися за перемогу наприкінці дистанції, ще й з Массою довелося б змагатися за друге місце, що могло б вилитися у втрату вже не семи, а цілих десяти очок – Ніко занадто добре вміє рахувати, щоб не розуміти значення кожного здобутого (і втраченого також) в чемпіонаті очка.

 

Після усіх офіційних та не дуже церемоній на автодромі було зовсім дивно чути від шанованих у паддоку людей версію, що Росберг міг навмисне помилитися, аби без ризику зіткнення відкрити Хемілтону шлях до перемоги – чи то в якості покарання збоку команди, причому прихованого від сторонніх очей і вух, чи то як вибачення за інцидент у Спа, провину за який німець у підсумку взяв на себе. Причому від декого з колишніх пілотів чути це зовсім дико, адже назагал люди, які підтримують таку вкрай суперечливу конспірологію, геть не розуміються на перегонах та психології гонщиків, чого сказати про чемпіонів минулого язик не повертається.

 

Якщо Ніко міг зумисне не відвернути машину в Бельгії, то в Італії він тим паче жодних поступок напарнику не робив. Коли ціна питання виростає до масштабів чемпіонського титулу головним претендентам не до сентиментів чи мук сумління за «гру не за правилами». Для тих, хто думає інакше є прекрасні приклади з минулого. З 80-х: Менселл – Піке, Сенна – Прост; 90-х: Шумахер – Хілл – Вільньов – Шумахер; 2000-х: Алонсо – Хемілтон; а ще варто згадати про «високі стосунки» між напарниками по Williams, McLaren, Ferrari та Red Bull за останні три останні десятиліття, причому боротьба завжди точилася і на трасах, і в боксах, і через ЗМІ. І як тут не пригадати одного телевізійного доктора з його «люди не міняються»? Авжеж ні, особливо коли перемога в чемпіонаті одна й розділити її з напарником в принципі неможливо.

 

Чи означає це, що психологічна перевага перейшла на бік Льюіса, а Ніко після подій в Спа та помилки в Монці стане все більше сумніватися у власних силах здолати свого єдиного конкурента? Навряд чи, ситуація після Гран Прі Іспанії виглядала для німця аж ніяк не краще, та він зумів перехопити ініціативу. Зрештою тільки майбутня розв’язка сезону зможе розставити усі крапки над «і». Єдине в чому Росберг безсумнівно поступається напарнику – це у досвіді ведення боротьби за чемпіонство, з іншого боку, британець має й негативний досвід зразка 2007-го. В чому точно можна не сумніватися, так це у тому, що боротьба буде тільки загострюватися й точитиметься як на трасі, так і за її межами, тож формульна осінь обіцяє бути спекотною.

 

Попри подолання незапланованих перешкод фігура Льюіса на головного героя Гран Прі не тягне з тієї простої причини, що він практично весь уїк-енд був швидшим за напарника, а про козир у вигляді W05 можна було б і не згадувати, тож фінішний результат можна вважати закономірним. Значно більше уваги до себе прикували, причому цілком заслужено, Боттас та Ріккардо. Менше – Квят, але він цього разу заслуговує встати в один ряд з пілотами Williams і Red Bull. Даниїл став жертвою Renault та регламенту, коли після встановлення шостого двигуна довелося стартувати з останнього ряду. Основна частина боротьби гонщика Toro Rosso з конкурентами залишилася поза межами офіційної трансляції, проте прорив на десять місць вгору на машині далеко не найшвидшій в пелотоні не можна ігнорувати. Іронія долі в тому, що коли до заповітного очка залишалося зовсім нічого  – відмовив один з гальмівних дисків й видовищний контрольований дриф повз суперників у зв’язці першого-другого віражів не залишив шансів отримати більше:

 

 

А от гонка у виконанні Валттері з Даніелем стала такою видовищною, з чималою кількістю обгонів насамперед через провал на старті обох пілотів. Щоправда до питання компенсації втраченого вони підійшли по різному. Фін майже одразу взявся за справу й до початку масових піт-стопів зумів у безпосередній боротьбі пройти шістьох суперників й ще мав невеликі шанси кинутися навздогін за напарником. От тільки на командному містку половину роботи Боттаса змарнували – час для піт-стопу було обрано невдало, й фін вдруге за гонку уперся в задній дифузор Переса, а згодом украй непоступливого Магнуссена. Якби у Williams ретельніше підійшли до часу зупинки «сімдесят сьомого», то Валттері обійшовся б без витрачених нервів у боротьбі з Кевіном, а данець природно уникнув б штрафу.

 

В Red Bull стратеги пішли іншим шляхом – більш ризикованим, проте по факту не менш ефективним. Новому лідеру команди (так-так, це не описка – просто подивіться в особистий залік, та порівняйте результати Ріккардо та Феттеля) вдалося протриматися на комплекті Medium якомога довше після чого на нього чекала гонитва за суперниками чиї покришки були більш зношені. Крім того машину Даніеля налаштували з таким мінімумом притискної сили, що на прямих його RB10 давав фору частині машин з моторами від Mercedes. Гоночне нахабство вкупі з майстерністю та холодним розумом дозволили австралійцю один за одним пройти на трасі Ряйкконена, Баттона, Переса, Магнуссена. Вишенькою ж на торті став обгін Феттеля – як Себастіан не намагався уникнути очевидного, та його молодший колега виявився хитрішим бездоганно провівши атаку:

 

 

З одного боку австралієць заманив Феттеля у пастку під час проходження Curva Grande, змушуючи напарника закривати трасу праворуч, а сам в цей час перехрестив траєкторії – відмінний маневр. Проте в цілому шансів у чотириразового чемпіона встояти в боротьбі з Ріккардо майже не було, адже в боксах Red Bull пілоти побували з різницею у вісім кіл – Себ просто не міг їхати швидше на більш зношеній ґумі.

 

До речі про шини та Pirelli – привести в Монцу шини Hard цьогорічної специфікації видається рішенням боягузів, які перестраховувалися, щоб з комплектами Soft «щось не пішло не так». Звісно шинники бояться повторення минулорічної ситуації у Сільверстоуні, тож дмухають навіть на крижану воду (яку краще б вилили собі на голову), але відсутністю будь-яких нестандартних тактичних рішень з кількістю піт-стопів у гонці ми зобов’язані саме їм. 

 

«У боргу перед Монцою» –  саме з таким заголовком вийшла електронна розсилка Ferrari за підсумками Гран Прі. Краще й не придумати, бо коли справи Скудерії і так йдуть в межах шкал «погано» і «дуже погано» зрідка заповзаючи в зону «не так уже і погано», то дуже символічно, що апофеоз падіння і тотальний крах результатів припав саме на домашній етап, де підтримка та любов до команди завжди були безмежними. Ще більшого драматизму ситуації додає посилення чуток про відставку Луки Ді Монтеземоло саме напередодні гоночного уїк-енду.

 

Дивлячись на підсумковий результат «червоних» вже не видаються дивними думки, що гарні результати Кімі та Фернандо у другій практиці були просто «подарунком» від сильніших суперників, які на суботу-неділю нічого дарувати Ferrari вже не збиралися. Два пункти Ряйкконена до заліку на тлі результату Williams більш ніж однозначно свідчать, що повернути третю сходинку Кубку Конструкторів буде майже нереально. Тим паче що Масса зумів скласти докупи всі свої сильні сторони та вперше після переходу до Гроув дістатися подіуму. Втрачене ж «білими» у першій частині сезону не дозволяє сподіватися на підвищення ставок й боротьбу з Red Bull за друге місце в чемпіонаті. Тим не менше протягом наступних 6 етапів локальної боротьби за призові гроші від Берні ми ще обов’язково побачимо сповна.

 

Як можна боротися колесо в колесо при цьому залишаючи опоненту місце на трасі яскраво продемонстрували і Ріккардо під час своїх маневрів

 

 

і Баттон з Пересом, боротьба яких на завершальній стадії гонки стала однією з окрас усього Гран Прі:

 

 

А от Кевіну Магнуссену знову дісталося і цього разу здається, що можна було обмежитися попередженням команди про необхідність дотримуватися правил, тим паче, що данець лише одного разу в боротьбі з Боттасом був агресивнішим ніж потрібно. Та тему покарань в Формулі 1 можна заводити щоразу як завершується одна гонка й дискутувати до наступної. Тож залишається сподіватися що вогні нічного Сінгапура не приховають краси розумної гоночної боротьби колесо в колесо.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua