ДЕРИЗЕМЛЯ: «Нас називали салоїдами»

У фінському Контіолахті першим етапом Кубка світу відкрили новий сезон біатлоністи.

Українські поціновувачі цього виду спорту не є чужими на біатлонному «святі життя»: не одне покоління вітчизняних лижників зі зброєю вписало свої імена в історію світових перемог. Одним з небагатьох здобувачем медалей для України є Андрій Дериземля. «Бронза» чемпіонату світу-2007, на думку чернігівця, стане для нього стимулом до подальших здобутків.

- У перший місяць після того успіху відчував підвищену увагу до своєї персони, але потім життя пішло своїм ходом - як і до чемпіонату, - каже Андрій Дериземля. - Одна моя знайома дивувалась: як ти можеш терпіти цих журналістів, які весь час тебе переслідують? Мені було приємно їх «терпіти», оскільки славою біатлоністів зазвичай не балують.

- На найсильніших особливу увагу звертають і вболівальники...
- На будь-яких поважних турнірах вболівальники кричать просто несамовито. Коли змагаєшся в Німеччині, то за галасом на трибунах чуєш, як «відстрілялись» місцеві спортсмени. Загалом глядачі привітні до всіх, але неприємно було змагатись у Білорусі. Там фани всім гостям вигукували образи. Нас, пам'ятаю, називали салоїдами.

- Рік тому ти розповідав, що мрієш привезти з чемпіонату світу хоч якусь медаль...
- Десять років знадобилось для того, щоб мрія стала дійсністю. Але у спорті не можна зациклюватись на минулих досягненнях - це заважає у поступі до нових вершин. Лише деколи, прокинувшись вранці, думаю про те, що роки виснажливих тренувань не минули марно. І тоді на душі стає тепло і приємно.

- Від самого дитинства на перемоги тебе надихав...
- Олександр Тихонов. Я читав книжки про нього, вирізав газетні інтерв'ю, вчився на його прикладі. Пізніше неодноразово зустрічався зі своїм кумиром, розмовляв з Тихоновим про біатлон і про життя. Деколи буває так, що, познайомившись з кумиром, відчуваєш розчарування. Я ідеалізував Тихонова, однак після знайомства з ним став його ще більше поважати. З тих пір, як він перемагав, минуло чимало часу, але він залишився зібраним, підтягнутим.

- Представники ігрових видів спорту, жартуючи, кажуть, що «всі страждання - від суперників»? Які неприємності можуть приносити конкуренти у біатлоні?
- Випадково лижними палицями окуляри розбивають. Підніжки не ставлять, але палицею лижу можуть загальмувати. Одного разу таке було, коли я змагався за п'яте місце з Ріко Гроссом. На повороті я його обійшов і хотів окупувати місце поближче до бровки, але він мені палицею зачепив лижу так, що пластик відколовся, а я впав і пропустив його вперед.

- Минулого року Рафаель Пуаре зробив вибір на користь сім'ї і завершив спортивну кар'єру. Якщо перед тобою постане така дилема, яке рішення приймеш?
- Свою дружину та дитину я бачу вкрай рідко і знаю, як вони сумують без мене. Однак дружина ніколи не скаже: «Сиди вдома, я вже втомилась від твоєї відсутності». Тобто вона може говорити про це, але не в наказовому тоні, а лагідно, наче жаліючись на нелегку долю дружини спортсмена. Важко загадувати, коли доцільно завершувати спортивну кар'єру. Я, наприклад, ніколи не залишив би спорт у розквіті сил і на піку слави. Це можуть дозволити собі норвежці, французи, німці, для котрих призові не роблять в домі фінансової погоди. Вони - забезпечені люди, спорт для них - наче розвага. Ми ж повинні витискати з себе все до останньої краплини хоча б для того, щоб заробити грошей на майбутнє. В Україні спортсмени після завершення кар'єри зазвичай стають безробітними. Ось Руслан Лисенко завершив кар'єру і досі шукає роботу. Так само йшли зі спорту Валя Цербе, Олена Петрова - та майже всі наші. Ми з хлопцями жартуємо, що у країнах пострадянського простору зі збірної «на пенсію» не йдуть - туди виганяють.
За сезон, особливо, якщо сезон олімпійський, так виснажуєшся, що подумки вже говориш тренеру про те, що збираєшся зачохлити лижі й гвинтівку. Коли сил нема ні на що, такі думки лізуть в голову. Це буває у всіх, навіть у морально сильних та психічно стійких спортсменів.

- Як саме висловлюєш вдячність дружині за терпіння?
- Я її дуже люблю. Телефонуємо одне одному майже щодня, навіть за кордоном не шкодую грошей, щоб почути її голос. Деколи я «зриваюсь» і проговорюю всі гроші на рахунку... Присвячую сім'ї всі свої перемоги і кожну хвилину, коли буваю вдома. Друзі часто ображаються на мене, що, приїжджаючи в Чернігів, я не можу вибратися з ними «на пиво».
Моя відпустка - це райська насолода. Минулої весни ми всі разом поїхали до Трускавця. А потім з дружиною у Париж. Ця подорож - найкращий подарунок від моїх друзів, колишніх біатлоністів. Все життя мріяв, як піднімусь на Ейфелеву вежу, питиму каву за столиком і споглядатиму Париж. Все майже так і сталось, тільки піднявся я на вежу вкрай втомленим тригодинним стоянням у черзі: якщо б завдяки спорту не був витривалим, то давно би вже пішов звідти... Найбільша романтика у Парижі - не Ейфелева вежа, а вечірні вулиці з яскравими очима вітрин, особливий шарм Єлисейських полів, прогулянка тихими скверами з коханою людиною.

Олена САДОВНИК

Високий замок