Николай МОРОЗЮК: «Хотел бы вернуться в Динамо»

- «Металург» посів п'яте місце, виборов путівку в Лігу Європи, невдало розпочавши другу частину чемпіонату, хоча потім знайшов свою гру. Чия роль у цьому найвагоміша - головного тренера, президента клубу чи футболістів?
- Мені важко відповісти на це питання. Перебуваючи вже третій рік у команді, зауважив, що чомусь зав­жди у нас виходить невдалий початок або сезону, або другого кола. Проте минулого чемпіонату ми, потрапивши у фінал Кубка країни, завоювали путівку на євроарену. Цього року також змог­ли пробитися в Лігу Європи. Узагалі, за час мого виступу за «Металург», вважаю, що нинішній сезон - найкращий. Ми набагато впевненіше виступили в чемпіонаті. Не можна сказати, що в цьому заслуга когось окремо. Клуб, а це й президент, й футболісти, й головний тренер, усі люди, хто причетний до «Металурга», згуртувалися, заспокоїлися, проаналізували невдалі ігри й результат прийшов.
Не можу сказати, що в тих матчах, в яких поступалися, погано грали. Попри все, ми продовжували гнути свою лінію, тож дякуємо Богу, що все так вий­шло.

- Коли «Металург» оформив вихід до Європи, я запитував у ваших партнерів, коли відзначатимете подію. На що чув одну й ту ж відповідь: «Після завершального матчу з «Шахтарем». То як, зрештою, відсвяткували?
- Ви знаєте, особливих урочистостей не було. Керівники клубу, гравці зі своїми сім'ями зібралися, посиділи, погомоніли трохи, привітали один одного з вдалим сезоном і все.

- «Металург» набрав переможний стрімкий хід, і раптом наприкінці чемпіонату - розгромна поразка від «Шахтаря». Це якось ударило по самолюбству гравців?
- Звичайно, вдарило. Хоча проаналізувати причини невдачі не вийшло, адже після матчу з «Шахтарем» усі хлопці роз'їхалися по домівках.
Другу половину першого тайму з чемпіоном країни ми провели непогано, могли й зрівняти рахунок. А потім у гру були внесені деякі корективи, тому щось пішло не так. А «Шахтар» така команда, яка дрібниць не прощає, караючи суперника. Підсумок усі знають - 4:0.

- У чому для вас полягає складність виступу саме на «Донбас-Арені»?
- У першу чергу, причина в «Шахтарі», якого вважаю однією з найкращих команд Європи. Це дуже сильний колектив, де кожен гравець чимось виокремлюється. Що ж до «Донбас-Арени», то, справді, дуже важко діяти за таких трибун. Адже далеко не кожен тур граєш при 15-20 тисячах. А що говорити, коли їх - 50 тисяч, повний стадіон …Мандраж має місце. Звичайно, коли футболісти грають стабільно за такої численної аудиторії, то звикають до неї. Ми ж цим похвалитися не можемо.

- Миколо, ви себе в «Металурзі» зарекомендували майстром виконання стандартних ситуацій…
- Цього сезону зі штрафних забив лише один м'яч. Пам'ятаєте, забив «Говерлі»?

- Так, звичайно. Але раніше постійно забивали голи-красені…
- Було діло, але головне, коли м'яч у сітці. А красивий гол чи ні, судити вболівальникам, журналістам. Хоча, приховувати не буду, коли потім на відео переглядаєш гол, від майстерно виконаного удару стає на душі приємніше. Кожному футболісту, який переправляє м'яч у ворота суперника, приносячи користь своїй команді, безумовно, радісно.

- У вашій відеотеці є всі м'ячі, забиті Миколою Морозюком?
- Ну, звичайно, не всі мої голи за кар'єру. Але ті, які забив на офіційному рівні, так.

- Який із них для вас найдорожчий?
- Для мене всі голи такі. А найкрасивішим вважаю гол, який забив позаминулого чемпіонату «Олександрії» зі штрафного, а також нинішнього - «Металісту» та згаданий вище «Говерлі».

«Є тільки одна команда, куди я міг би повернутися»

- Якийсь час тому чутки наполегливо сватали вас у «Динамо». Але потім ви підписали новий контракт із «Металургом». Ті пристрасті вляг­лися?
- Чесно кажучи, немає бажання більше говорити на цю тему. Просто на той момент у мене вистачало пропозицій, у тому числі і від наших провідних клубів, а також з інших країн. Але в мене досі є тільки одна команда, куди міг би повернутися, це «Динамо». Однак твердо переконаний: якщо щось має статися, воно станеться…

- А в клуби з яких країн кликали?
- До Росії. Але в «Металурзі» мене все влаштовує. Не буду приховувати, повторюся, що хотів би повернутися в «Динамо», але мали місце обставини, через які це не вдалося втілити в життя. І я відразу вирішив залишитися в Донецьку. У принципі, не шкодую про свій вибір.

- А «Шахтар» вами не цікавився?
- «Шахтар» не кликав.

- Останнім часом вас запро­шують до збірної України, Михайло Фоменко вам довіряє. Після «Металурга», на більш високому рівні, де хотілося би пограти?
- Кожен гравець завжди хоче чогось більшого, прогресувати, рости. Я - не виняток. Але зараз у мене немає бажання кудись їхати. Навпаки, хочеться, щоб український чемпіонат ставав сильнішим. У нас багато вітчизняних футболістів хорошого рівня, на яких уже поклали око європейські команди. Вони, впевнений, здатні проявити себе в найсильніших континентальних чемпіонатах. Напевне, краще їм виїхати. Але, з іншого боку, хотілося, щоби хлопці залишилися в Україні, щоби не слабшав внутрішній турнір і менше б у нас купували легіонерів.

- У донецькому «Металурзі» досить інтернаціональний склад. Як ви знаходите спільну мову, наприк­лад, з кіпріотом Макридісом, малійцем Траоре, бразильцем Мораєшом та іншими «імпортними» партнерами по команді?
- У нас всі іноземці - хороші хлопці, в першу чергу, як люди, та, природно, в футбольному плані. Жодних проблем у нас не виникає. Той же Макридіс - просто класний пацан…
Навіть якщо не володієш мовою, все одно можна спілкуватися, адже мову футболу розуміють усі гравці. Але ми ще, крім цього, збагачуємо знанням різних мов один одного. Спілкуємося по телефону, через Інтернет в соціальних мережах, пересилаємо один одному смс-ки. Слово, жодних проблем не виникає.

- Ви знаєте потенціал команди зсередини. Чи посідає за цим показником «Металург» свою нішу в українському футболі?
- Я не бачу команди, яка могла за п'яте місце з нами конкурувати. За грою ми це довели.

- Скажіть, а чи реально потрапити в першу четвірку? Чи це зав­дання не під силу для решти команд країни?
- Ще рік-два тому ніхто не міг навіть подумати, що «Динамо» буде третім, а «Металіст» завоює путівку в Лігу чемпіонів. Так і тут, якщо інші команди ростимуть, то обов'язково створять проблеми нашим провідним клубам. Але нині, вважаю, важко конкурувати з першим квартетом. Для цього потрібно якісніше зміцнюватися, посилювати конкуренцію в команді.

У «Металурзі», насправді, коротка лава запасних. Особливо це позначається, коли гравці отримують травми й змушені пропускати матчі. Постійно одинадцятьма грати дуже важко.

- У недавньому інтерв'ю «УФ» спортивний директор донецького «Металурга» Вардан Ісраелян на запитання, які позиції потребують посилення, відповів: «Усі!» Зрозуміло, коли один із керівників клубу про це заявляє, але коли гравець про це говорить…Не боїтеся, адже вам, в такому випадку, самому доведеться витримувати серйозну конкуренцію?
- Це - нормально, коли на твоїй позиції є ще гравець, який створює конкуренцію. У такому випадку викладаєшся більше на кожному тренуванні й відповідальніше підходиш до кожної гри. Я не маю на увазі тільки себе.
Я бачу колектив упродовж усього року. Сезон стартує - всі здорові, проходить одна-дві гри і в нас випадають троє-четверо гравців. Адже в нас і так небагато футболістів, здатних підсилити гру команди. А ось у «Шахтаря», «Дніпра», «Динамо» й «Металіста» - по два склади.

«Мрію зіграти на чемпіонаті світу»

- Що, на ваш погляд, має пережити влітку «Металург», щоб виступити в Лізі Європи ліпше, ніж минулого сезону, і в чемпіонаті, як мінімум утримати свої позиції?
- Як на мене, рухаємося в правильному напрямку. Так, нам дуже важливо добре виступити в Європі. Це все-таки трохи інший рівень. У таких матчах панує зовсім інша атмосфера. І якщо добре граєш на міжнародній арені, то набуваєш досвіду, і тоді команда росте.
У міжсезоння «Металургу» треба зміцнити, підсилити склад кваліфікованими виконавцями та плідно попрацювати на зборах. І тоді у нас має все вийти.

- Миколо, ви попрацювали під керівництвом Миколи Костова, Володимира П'ятенка, тепер під керівництвом Юрія Максимова в клубі й Михайла Фоменка у збірній. Хто з перерахованих наставників допоміг вам як футболісту найбільше розкритися?
- Дуже складне питання. У кожного тренера - своя концепція, свої погляди на футбол, вимоги. Всі ці наставники дуже різні ще й як люди.
Юрій Максимов знає мене відтоді, коли я півроку на правах оренди виступав у нього в «Оболоні». Потім він перейшов у «Кривбас» і запросив мене в цю команду, в якій я також пограв півроку в оренді. А потім нас доля звела вже в донецькому «Металурзі». З його боку я відчував і відчуваю зараз стовідсоткову довіру, і це допомагає розкритися. Але зараз я став, звичайно, більш зрілим як футболіст, і Михайло Іванович Фоменко в збірній допомагає проявити себе на вищому рівні.

Не можу не відзначити й Володимира П'ятенка. Саме він перевів мене на позицію правого захисника, де вдається ефективніше себе реалізовувати. Хоча я завжди був атакувальним гравцем. Діяв на позиції нападника, під нападом, грав крайніх півзахисників.

- Наскільки зросли шанси нашої збірної потрапити на чемпіонат світу до Бразилії?
- Шанси є завжди. А тим більше тепер, коли наша збірна на виїзді розгромила Чорногорію. Це дуже важлива перемога не тільки щодо набраних трьох очок, а й в плані психології. У нас є команда, яка горить однією метою. Нам під силу пробитися на світовий форум. Дії команди в останніх іграх це яскраво продемонстрували.

- Яка ваша глобальна мета в кар'єрі?
- Не буду оригінальним. Мрію зіграти на чемпіонаті світу. Тим більше, для цього є всі передумови. А на клубному рівні - досягати максимальних результатів. Наприклад, вже зараз зрозуміло, що ми будемо робити все для того, щоб потрапити в плей-оф Ліги Європи.

Дмитро ДОЙНІКОВ, «Український футбол»