Николай МОРОЗЮК: «Стремлюсь помочь сборной по максимуму»

Автор першого голу збірної України у матчі проти Норвегії Микола Морозюк точним пострілом вразив одразу кілька цілей. Забивши перший м'яч української збірної у 2013-му, Морозюк відкрив лік своїм голам у головній команді країни. У такий спосіб гравець донецького «Металурга» найкращим чином відзначив дебютний для себе вихід у стартовому складі збірної.

- Перший гол за збірну − особливий момент для кожного гравця. Відчуваєш моральне задоволення від досягнутого?
- Звісно, забити у матчі за збірну − це подвійна приємність, але для мене найважливіше те, що перемогла команда. Це завдання завжди стоїть на першому місці: прагну допомогти збірній по максимуму. Тому дуже радий, що нам вдалося це зробити сьогодні.

- Точний удар став гідним завершенням класної комбінації за участю кількох партнерів…
- Все вийшло «в такт». Андрій Ярмоленко витягнув суперників на себе, витримав паузу і віддав Артему Федецькому, котрий, набігаючи, навісив на дальню штангу. Мені вдалося відчути цей момент: пішов на передачу і зумів вдарити по м ячу так, як і хотів. Плюс трохи пощастило, адже пробивав з доволі гострого кута. Після цього голу стало психологічно легше, команда отримала перевагу у рахунку й необхідну впевненість у грі.

- Хто привітав із забитим м'ячем?
- Дзвонили всі: і дружина, і батьки, і друзі

- Наставник «Металурга» Юрій Максимов не телефонував?
- Ні, але я впевнений, що мій успіх обов'язково отримає притаманну Юрію Вільйовичу іронічну оцінку (сміється)

- Ти повернувся до збірної після дворічної перерви. Запрошення після тривалої паузи зазвичай є сильним стимулом для гравця, чи не так?
- Мені завжди хотілося виявити себе у матчах головної команди. За «молодіжку» провів достатню кількість матчів. Однак прагнув відчути вищий рівень і, буду відвертим, чекав виклику до національної збірної. І запрошення «прийшло» у той момент, коли я сам відчув, що можу допомогти команді, бо раніше все ж таки з цього приводу у мене були сумніви.

За час відсутності у збірній я зіграв достатньо ігор за клуб на пристойному рівні, і хотілося спробувати чогось «справді серйозного». До того ж команда Норвегії − суперник хороший. Ця перемога дає додаткову впевненість, яка дуже важлива для команди.

- Вихід у стартовому складі став несподіванкою для тебе?
- Не буду нічого вигадувати: напевно, було трохи несподівано, адже на зборі працювало дуже багато хлопців. Але це перша гра і новий тренерський штаб дав можливість проявити себе гравцям, які давно не отримували викликів до збірної або грали нечасто. Я вдячний і головному тренерові, і його помічникам, що довірили місце у складі у першій офіційній грі команди у новому році.

- До цього моменту ти п'ять разів виходив на поле у матчах за збірну, кожного разу − на заміну. А цей дебют в «основі» вдалося відзначити голом. Більше того, у цьому матчі ти пограв одразу на двох позиціях: у першому таймі − атакувального півзахисника, а у другому, після того, як по перерві Коноплянка замінив Хачеріді, крайнього оборонця. Такий сценарій був заздалегідь обговорений з наставником?
- Ситуація виникла по ходу матчу: Женя відчув якісь фізичні проблеми і тренери зробили перестановки. Загалом мені без різниці на якій із цих позицій діяти, адже на краю півзахисту я діяв фактично усю свою кар'єру, а два останніх роки у донецькому «Металургу» граю крайнього захисника.

Тому після заміни я повернувся у звичне для себе русло, а от у першому таймі було не те, щоби некомфортно, але трохи незвично, адже, як я уже казав, останнім часом я перекваліфікувався в оборонця. Відтак треба було перелаштуватися «у зворотному напрямку». Зрештою, нічого нового у цьому для мене не було, у ворота ж мене не поставили (сміється). Головне - приносити користь команді.

- Універсалізм − ознака класного гравця. Позиційні зміни не лише освіжили твою пам'ять, а й дали можливість показати тренерові, що Ти можеш успішно діяти на цих позиціях…
- Сучасний футбол вимагає від крайнього захисника постійного підключення до атаки. У клубі я достатньо багато часу проводжу в нападі. Оборона − це головне завдання для захисника, але він мусить й атаку завжди підтримати. Тож дискомфорту від зміни позицій я не відчував.

- Наскільки актуальним може бути питання зіграності гравців національної команди при новому головному тренерові, адже кістяк збірної залишився, а нові гравці зіграли чимало матчів у «молодіжній» команді, і добре знають манеру гри один одного?
- Як на мене, найголовніше - створити такий колектив, який буде жити однією метою, а хлопці горою стоятимуть один за одного. Коли ми збираємося разом, то маємо забути, хто з якого клубу приїхав чи який вік у того чи іншого гравця. На моє переконання, коли є таке ставлення і атмосфера в команді, можна перемагати будь-якого суперника − чи це Норвегія, чи це Молдавія, чи Іспанія…

- Навіть Іспанія?
- Так, на даний момент ця збірна − номер один у світі. Але, на мій погляд, немає непереможних команд. Визначальною є саме колективна гра. Сьогодні, після тривалої паузи ми зібралися разом і зуміли виграти матч. Це - важливо.

Так, були помилки, не без цього, але за рахунок того, що ми були сконцентровані на боротьбі, ми здолали Норвегію − команду, яка завжди вирізняється атлетизмом й фізичними даними. Не можу сказати, що норвежці грають у примітивний футбол: впоратися з ними було не так легко, як може здатися збоку.

- До того ж, поле було важким…
- Ноги «їхали» дуже сильно. І особливо це відчувалося у другому таймі.

- Ситуація у нашій відбірній групі вкрай непроста. Фактично гра з Польщею 22 березня ставить питання руба: «або пан, або пропав». Чи може цей фактор стати причиною непотрібної нервовості у діях нашої команди?
- Я поки що не зіграв жодного матчу за головну команду у відборі, однак з досвіду офіційних матчів на молодіжному Євро-2011 можу сказати наступне. Ми вийшли із дуже важкої відбірної групи, де нашими суперниками були Франція й Бельгія, а ще Словенія − теж непростий суперник. У тій команді України одиниці грали за клуби вітчизняної Прем'єр-ліги, зірок у нас не було, але була мета: ми чітко знали чого хоче від нас тренер, і ми перемагали. Хоч після жеребкування групового турніру, були трохи шоковані таким складом нашої групи. Але життя показало, що можна перемагати будь-кого, в тому числі, грандів європейського футболу. Найголовніше − віра у себе і згуртований колектив.

До речі, коли молодіжна команда почала показувати результат, відчутно більше гравців почали залучати до матчів «основи» в клубах. Така ж ситуація й нині, у відборі на Кубок світу-2014. Шанси завжди є: треба битися й прагнути перемогти. Вже навіть за рахунок цього можна досягти поставленої мети.

ФФУ