Олег Родин – человек из стали

У минулому Олег Родін - один з найталановитіших і небагатьох першолігових футболістів, кого викликали під прапори збірних СРСР, а зараз він один з найавторитетніших футбольних тренерів, які трудяться на славу львівського футболу і, зокрема, українського - заокруглює кількість прожитих років. Йому виповнилось - 55. З цієї оказії посилаємо ювіляру поздоровлення і бажаємо всього, що ототожнює у собі - добро.

Олег із братом, Сергієм, росли в родині московських робітників і віддавали перевагу спорту. Перші футбольні уроки брали у футбольній секції при Палаці піонерів. Однак її закрили і малі футболісти ледь не розплакались. Розвеселив вчитель …малювання, який порекомендував звернутися до спеціалізованої школи «Динамо». Проте за рідний столичний клуб Олег Родін так і не заграв, як показало життя не вдалося йому належним чином впіймати свою футбольну жар-птицю й у Львові. Хоча й успішно розкрутив колесо Фортуни.

Родін готувався до виступів за головну команду московського «Динамо». На той час гра динамівців була солідною. Москвичі, щоправда без Родіна, дійшли до фіналу КВК, де програли шотландському «Рейнджерсу» - 2:3, а чемпіонаті СРСР здобули «бронзу». Чого не сказати про «Карпати». Львівська команда 1973 року більше билася за очки, аніж грала у видовищний футбол. Ще гірше просувалися справи у дублерів, які на останній матч сезону проти «Спартака» прибули без належної кількості гравців. Помічник Ернеста Юста Борис Рассихін через свої канали «розшукав» трьох молодих гравців. Карпатівці вибрали Родіна і доручили йому опікати Джемала Силагадзе. Спартаківець «випав» з гри, а Ернест Ервінович після матчу запропонував москвичу перейти в «Карпати». Батьки не довго сперечалися і Олег подався на Захід.

Як згадував лікар команди Анатолій Картиш, за роки його роботи в клубі жоден новобранець не був наділений такою увагою як Родін. Він товаришував з Андрієм Балем і Олександром Андрющенком, а великий Лев Броварський замінив Олегу брата. Ось, що значить львівська компанія, в якій один за одного горою стоїть. У цій команді все було, але хлопцям фатально не щастило досягати успішних результатів.

«Западенці», як іще називали карпатівців, у стартовому матчі на львівській «Дружбі» 1976 р. програли торпедівцям Москви - 1:2. Не очікувалось аншлагу і у наступному поєдинку проти посереднього суперника з Куйбишева. А шкода, що вболівальник не пішов на стадіон. Бо два м'ячі людини-гол Влодка Данилюка запевнили карпатівцям перемогу, а за три хвилини до фінального свистка тренер Юст дав понюхати вищолігового пороху новачку Олегу Родіну. Цей дебют у складі «зелено-білих» можна назвати символічним. Адже наступного виходу в основі «Карпат» Родін чекав майже рік. Після відходу з команди Герега і травми Рифяка, москвич з першим матчем сезону 1977 р. на стале закріпив за собою праву половину лінії оборони «Карпат». В Києві опікав Блохіна і володар «Золотого м'яча» пішов з поля без свого гола. Карпатівці вивезли нічию. Результат надихав оптимізмом.

Родін провів 30 матчів без заміни. Більше того, у матчі бути чи не бути проти ворошиловградської «Зорі» відзначився результативним ударом, але на фініші виявилось, що «Карпатам» ця жертовність оборонця не допомогла. Команда опинилася передостанньою і понизилась у класі.

На банкеті, який завершував футбольний рік «Карпат», усі запевняли, що залишаться в колективі. Однак команда «посипалась». Хтось пристав на нові пропозиції, а Родін - ні. Він прислухався до слів Юста, який просив залишитись у Львові аби допомогти «Карпатам». Олег умів і уміє цінувати все хороше. Багато в чому завдячував саме цьому тренеру - залишився і на постійно пов'язав себе з старовинним містом Лева. Відхилив запрошення «Спартака», московського і київського «Динамо» з трьохкімнатними квартирами, «волгами» та всілякими вигодами, але погодився виступати за молодіжну збірну …України. Так, так! Була така команда. Це вже пізніше львівський захисник одягав червону футболку з літерами СССР.

Забив гол Родін у вищій лізі, зробив це саме й у першій. Під керівництвом нового тренера Секеча, підкорив ворота ярославського «Шинника», але «Карпати» на дорозі до вищої ліги зупинилися на четвертому місці. На цілковитий тріумф треба було чекати ще рік.

В особистому житті складалося все добре. Олег одружився і кохана Світлана подарувала молодому татусеві сина - Олексія. Фантастичним для «Карпат» виявився 1979 рік. Бездискусійне командне перше місце у турнірній таблиці першої ліги; Броварський - духовний батько карпатівської молоді; Юрчишин - кращий бомбардир в історії радянського футболу; за всілякі збірні СРСР незмінно виступали молода плеяда карпатівців: Андрій Баль, Юрій Суслопаров, Григорій Батич, Анатолій Саулевич, Юрій Цимбалюк і Родін. Олег навіть виступав проти таких світових слав, як Мішель Платіні та Герд Мюллер. У цих матчах карпатівський захисник збірної СРСР «сховав» своїх візаві «за пазуху». Обидва пішли з поля без голів.

Здавалося, що без Олега Родіна не обійдеться жодна з команд, у складах яких «двійка» з «Карпат» була задіяна. Уникаючи наукової термінології, Родін так відзивається про те покоління карпатівців, з якими виходив на поле: «Мені в цій команді все подобалося. Усі футболісти багато і швидко бігали по полю. І бігали ми не куди очі дивляться, а з вигодою для себе, для партнерів і в першу чергу для команди. Ми усі пам'ятали тактичну заповідь: «Коли хочеш допомогти партнеру, що володіє м'ячем, біжи не до нього, а від нього».

Насовується питання. Якщо все так добре, то чому так зле? Над «Карпатами» і Родіним завис фатум. Наступили не кращі дні. Опустився шлагбаум і він не поїхав на Олімпіаду. Лікар очищаючи на нозі мозоль, вніс інфекцію. Кандидатів до збірної було 49 (!), а на передолімпійських зборах в Бразилії місце Родіна зайняв тбілісець Тенгіз Сулаквелідзе. Та й, мабуть, тодішній «головний» олімпійців і «Спартака» Костянтин Бесков не забув Родінового - «Ні!».

1981 рік став для Родіна останнім у карпатівській команді, до того ж неповний. Львівський оборонець зазнав травми. А тут, ще як на зло карпатівці не могли врегулювати питання з армією, яка «світила» Родіну. Олег спробував податися в Київ до Лобановського, але і той згадав відмову. Рідне московське «Динамо» прийняло, але важка травма коліна фактично відправила 25 річного футболіста на «пенсію»…

Випробування на міцність характеру тривали. Хірургічні скальпелі, невдало змінювали один одного, а коліно боліло. Важко захворіла дружина і померла. Було від чого зламатися. Та у цей непростий час ні на мить не залишав колегу Лев Броварський. Це вже потім Олег Дмитрович сторицею віддячив прибраному брату, як називає Рудольфовича. Разом вони подалися до самбірського «Спартака» і трудилися на тренерській ниві дитячого футболу на майданчиках Львівського училища фізичної культури. «Золотий фонд» Родіна це його вихованці: Григорій Ярмаш, Іван Павлюх, Андрій Сапуга, Олег Гарас, Юрій Шевчук, Максим Фещук, Євген Шмаков, Андрій Сагайдак, Юрій Габовда та багато інших.

Олег Родін завжди відзначався бійцівським, незламним і непоступливим характером. Його обличчя ніколи не видає тривоги. Навпаки випромінює спокій і доброту. Олег вдруге оженився на чарівній Наталі, яка народила йому двох синів. Дмитро уже виступає за дублерів «Карпат», а молодший Іван підростає.

У далекому 1977 р. Родін говорив, - «Моє становлення відбулося в «Карпатах і цій команді я завдячую усе що пережив». Похвально. Краще й не сказати…

РОДІН Олег Дмитрович. Народився 06.04.1956 р. в Москві (Росія). Зріст 178 см, вага 76 кг. Вихованець московського футболу (школа «Динамо»). Перший тренер - Євген Федорович Байков. Захисник. Починав грати в амплуа нападника, далі був переведений в півзахист, а знайшов себе на місці правого захисника. Виступав за команди: «Динамо» (Москва, Росія) 1973 р. (дубль), 1982 р. (7/0), Кубок (1/0); «Карпати» (Львів) 1974/76 рр. (дубль), 1976/81 рр. (156/2), Кубок (23/1); СКА «Карпати» 1983 р. (3/0); «Спартак» (Самбір) 1984/87 рр; за збірну СРСР зіграв 4 матчі; виступав за олімпійську збірну. Входив до списків «33 кращих футболістів СРСР». Майстер спорту СРСР з 1979 р. Має вищу освіту. Старший тренер «Спартака» (Самбір) 1985/86 рр. Працює тренером в ЛУФК.

www.galsports.com