«У нас не команда, а просто дупа». Чим запам'яталося перше пришестя Велепця

Хотілося вірити, що це першоквітневий жарт

«Урош Велепец знову очолив жіночу збірну України» – саме така новина з'явилася за пару годин до 1 квітня на порталі, який багато хто помилково досі називає офіційним сайтом Федерації біатлону України (насправді у ФБУ сайту немає, проте вона плідно співпрацює з «Українським біатлоном» навіть після зміни його власника).

Ще кілька років тому у редакції сайту була стара-добра традиція розігрувати уболівальників в день сміху жартами а-ля «Магдалена Нойнер поновлює кар'єру». Тому, побачивши новину про Велепця, автор цих рядків щиро хотів вірити, що це не більше ніж розіграш, і президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак знайде на пост наставника іншу кандидатуру.

Не те, щоб я вважаю Велепця поганим тренером, зовсім ні. Ось тільки є кілька «але». Його головним завданням було сформувати команду на Олімпійські ігри й привезти з Пхьончангу медаль. І завдання це словенський фахівець благополучно провалив. А разом з тим зіпсувалася атмосфера в команді, що здавалася з боку чи не ідеальною.

Як складеться друге пришестя Велепця – покаже час, а поки пропоную згадати головні моменти першого.

До приходу Велепця Валя Семеренко була топ-біатлонисткою

Завершився постолімпійський сезон 2014/15, який для жіночої збірної України в цілому вийшов дуже неоднозначним. Віта Семеренко і Олена Підгрушна його пропускали: перша була в декреті, а друга спробувала свої сили в ролі заступника міністра молоді та спорту України. Збірна України за їхньої відсутності вже не була тією грізною силою, як в Сочі-2014, але залишалися й певні позитивні моменти.

Той сезон став найкращим у кар'єрі Валі Семеренко. Що б не говорили про те, що одна без одної сестри-близнючки виступають гірше, факт залишається фактом: Валя стала чемпіонкою світу у мас-старті, завоювала бронзову медаль головного старту сезону у спринті, кілька разів піднялася на п'єдестал пошани в гонках Кубка світу і, як наслідок, завершила сезон на рекордному третьому рядку загального заліку Кубка світу. Вперше з часів Олени Зубрилової українка опинилася так високо у тоталі.

Але збірній України був потрібен іноземний фахівець, оскільки як показувала практика, якщо збірною керує вітчизняний тренер, виникають неприємні нюанси. Як відомо, практично у кожної спортсменки є особистий тренер, який за нею закріплений. І в разі успішного виступу спортсмена, стипендію/премію отримує також і наставник. І, природно, кожен коуч намагався вивести свою підопічну на пік форми до головних стартів сезону, і, якщо потрібно, то це робилося на шкоду решті збірної (швидше за все, ненавмисно).

Велепец став альтернативою Ріко Гроссу

Спочатку Бринзак досяг усної домовленості з Ріко Гроссом, однак після того як було оголошено про можливе призначення, в Союзі біатлоністів Росії пожвавішали і, судячи з усього, зробили німецькому фахівцеві привабливішу в фінансовому плані пропозицію, що змусило його відповісти Україні відмовою. Тоді Володимир Михайлович знайшов нового тренера в Словенії. Цілком логічно, адже в сезоні 2012/13 інший словенець Володимир Королькевич дуже успішно попрацював зі збірною України, вивівши в першу чергу Олену Підгрушну на новий рівень.

Урош Велепец перед тим встиг заявити про себе по роботі у рідній збірній Словенії. У 2012 році IBU назвав його найкращим тренером світового біатлону після того, як Яков Фак став чемпіоном світу в індивідуальній гонці, а в змішаній естафеті словенці сенсаційно завоювали срібні медалі. Тому, як тоді здавалося, Володимир Михайлович зірвав справжній джек-пот, зумівши домовитися з тренером такого рівня.

Майбутнє здавалося безхмарним

Спочатку все складалося ідеально. Юлія Джима вийшла на новий рівень і стала виступати більш стабільно, а Олена Підгрушна, яка поновила кар'єру, в перших двох особистих гонках сезону-2015/16 несподівано завоювала дві медалі. Майбутнє здавалося безхмарним, а ще в команді панувала просто ідеальна атмосфера. Тренер легко знайшов спільну мову з підопічними й домовився, що після кожного потрапляння у трійку призерів надягатиме їхні рожеві речі.

Прогресували всі, крім Валі Семеренко. Тоді здавалося, що після такого успішного сезону їй потрібно трохи часу, щоб прийти в себе, тому 47 місце загального заліку не варто сприймати всерйоз. Але, на жаль, передолімпійський сезон 2016/17 склався для неї ще гірше (78 рядок тоталу), а до Олімпійських ігор спортсменка хоч і підходила в більш-менш оптимальній формі, але там у неї стався нервовий зрив.

«У нас не команда, а просто дупа»

Після повернення Віти Семеренко, а також виходу Ірини Варвинець і Анастасії Меркушиної на новий рівень, конкуренція в збірній зросла, а тому склад на жіночу естафету було вибрати значно складніше. Якщо перед золотою естафетою в Сочі складу був очевидний (питання виникали тільки в розстановці по етапах), то в Пхьончангу все було значно складніше. І кожна з дівчат вважала себе гідною пробігти один з етапів, адже естафета - в нашому випадку найкраща можливість виграти олімпійську медаль.

Валя Семеренко та Олена Підгрушна в естафету не потрапили. Капітан поставилася до рішення тренерського штабу стримано, а Валя вирішила поспілкуватися з уболівальниками в соціальній мережі:

«Знаєте, вболівальники, просто у нас не команда, а просто дупа. Не вірте жодному слову, це просто брехня. Тренер навіть збори не провів і не повідомив, чому так кинув мене. Ані Іра Варвинець, ані Меркушина не потрапляли, всі гонки бігли гірше за мене. Так боляче і прикро, коли брешуть тобі в очі. Навіть Урошу написала, щоб він провів збори і пояснив, що злякався, щоб ми його не побили. Він навіть сам сказав, що злякався», - написала Семеренко перед естафетою.

Відставка, повернення до Словенії та робота з Джимою

Природно, за таких умов ні про яку боротьбу за медаль вже й мови не могло бути. Українки провалили естафету, посівши 11 місце. В особистих гонках навіть натяку на нагороди не було, а тому було очевидно, що на Велепця чекає відставка, що й сталося після закінчення сезону-2017/18.

Велепец потім повернувся до роботи зі збірною Словенії, а Юлія Джима, яка до того моменту стала лідером збірної, не бажала працювати з іншим тренером і була готова навіть завершити кар'єру. Бринзак пішов на компроміс і дозволив Юлії продовжувати тренуватися з Велепцем, вже окремо від збірної України.

Словесна перепалка з Бринзаком

У той момент складно було уявити, що Велепец може знову стати головним тренером збірної України. Ще складніше було в це повірити після того, як на початку сезону 2019/20 між ним і Бринзаком сталася заочна словесна перепалка, в ході якої вони один одного назвали мало не профанами в біатлоні.

«Думаю, що всі біатлоністки в Україні дуже мало тренуються, тому вони не можуть ходом конкурувати зі спортсменками з Норвегії, Німеччини. Джима виграла стартову гонку в минулому сезоні, а Бринзак говорить, що вона перетренувалася? Це дурниці, так може сказати людина, яка не розуміє всю специфіку», - говорив Велепец в інтерв'ю Xsport.

Найцікавіше, що Велепец після цього не виключав свого повернення на пост наставника збірної України, певно, щось відчував: «Як то кажуть, ніколи не кажи ніколи».

Де логіка?

А ще кажуть «двічі в одну річку не ввійдеш», але президент Федерації біатлону України, очевидно, не згоден з цим прислів'ям. Можливо, кращої кандидатури й не було, але все одно логіку в такому рішенні вловити складно. Хіба що вдасться повернути Юлію Джиму до команди, але який у цьому сенс, якщо вона все одно останнім часом була лідером збірної?

Зараз у збірній України конкуренція навіть вища, ніж була у 2018 році. І якщо найчастіше вона йде на користь, то у випадку з нашою жіночою командою все навпаки. На поїздку в Пекін-2022 претендують відразу 9 (!) біатлоністок: Юлія Джима, Дар'я Блашко, Олена Підгрушна, Анастасія Меркушина, Ірина Петренко (Варвинець), Катерина Бех, Ганна Кривонос, а також Віта і Валя Семеренко.

При цьому сестри будуть тренуватися під керівництвом Григорія Шамрая, а Меркушина продовжить працювати зі своїм батьком. І в такій ситуації поняття «подруга по команді» не існує. Є тільки конкурентки або ж суперниці. А ще є головний тренер, якому довіряти будуть далеко не всі, навіть якщо він намагатиметься у повній і рівній мірі приділяти увагу всім підопічним.